Читаем Бог, що віджив своє. Довідник для початківців полностью

Ви можете бачити, яка «поширювана» ця розповідь. Якби хтось розповів її вам як факт, ви майже напевне поспішили б переказати її комусь іще. Такі розповіді ширяться просто тому, що схожі на правду. Може, вони кумедні. Може, ми насолоджуємося увагою, яку отримуємо, коли переповідаємо хорошу історію. Розповідь про ляльок, накачаних гелієм, не лише надзвичайно яскрава: вона відповідає очікуванням або забобонам людей. Чи ви не бачите, як те саме може стосуватися розповідей про чудесні діяння Ісуса чи його воскресіння? Перші адепти молодої християнської релігії могли бути надто охочі переказувати ці оповідки та чутки про Ісуса, абсолютно не перевіряючи їхню правдивість.

Подумайте про перекручені легенди щодо атаки 11 вересня або вбивства Кеннеді, а потім уявіть, як ще легше й більше можна все перекрутити, якщо немає жодних камер, газет та письмових свідчень упродовж 30 років після події. Немає нічого, крім пліток. Саме така була ситуація після смерті Ісуса. По всьому Східному Середземномор’ю, від Палестини до Рима, виникали окремі осередки християн різного штибу. Зв’язки між цими місцевими групами були слабкі та нечасті. Євангелія ще не були написані. Ті люди не мали Нового Заповіту, який скріпив би їх разом. Вони розходилися в багатьох питаннях, наприклад, чи мали християни бути євреями (та обрізаними), чи було християнство цілою новою релігією. Деякі з послань апостола Павла демонструють лідера, який намагається упорядкувати цей хаос.

Узгоджений біблійний «канон» – офіційний перелік книг – встановили лише за кілька століть після смерті Павла. Сьогодні Біблія, яку читають християни (протестанти), – це стандартний канон із 27 книг Нового Заповіту та 39 книг Старого Заповіту (римо-католики та православні християни мають низку додаткових книг, часто називаних «Апокрифи»).

Євангелія від Матвія, Марка, Луки та Івана єдині в офіційному каноні, але, як ми побачимо, приблизно в той самий час були написані багато інших проповідей Ісуса. Канон здебільшого затвердило зібрання чільників церков під назвою Нікейський собор. Це було 325 року н.е., у дні ейфорії після офіційного визнання християнства в Римській імперії, спричиненого наверненням імператора Костянтина Великого. Якби не Костянтин, вас, імовірно, навчали б поклонятися Юпітеру, Аполлону, Мінерві та іншим давньоримським богам. Набагато пізніше інші кілька великих імперій – Португальська (у Бразилії) та Іспанська (на решті континенту) – поширили християнство по всій Південній Америці. До речі, поширення ісламу в Північній Африці, на Близькому Сході та на Індійському субконтиненті теж стало наслідком військових завоювань.

Як я вже зазначав, Євангелія від Матвія, Марка, Луки та Івана були лише чотирма з великої кількості Євангелій, наявних за часів Нікейського собору. Деякі з менш відомих Євангелій я згадаю трохи згодом. До канону могли включити будь-яке з них, але з різних причин цього не зробили. Часто так траплялося, бо їх вважали єретичними: це лише означало, що вони суперечили «ортодоксальним» віруванням учасників собору. Інколи так траплялося, бо їх написали трохи пізніше, ніж Євангелія від Матвія, Марка, Луки та Івана. Однак, як ми вже бачили, навіть Євангеліє від Марка написане недостатньо рано, щоб вважати його потенційно правдивою історією.

Привілейовані чотири Євангелія вибрали почасти з дивних причин, пов’язаних радше з поетичними міркуваннями, ніж історичними. За два століття до Нікейського собору жив Іреней, один із впливових діячів ранньої історії християнства, відомих як «Отці Церкви». Він був переконаний, що має бути лише чотири Євангелія, не більше й не менше. Іреней вказував на те (неначе це має якесь значення), що Земля має чотири кінці й чотири вітри. Ніби цього було недостатньо, він також зазначав, що Книга Об’явлення святого Івана Богослова згадує Божий престол, який стоїть на чотирьох створіннях із чотирма лицями. Це, схоже, навіяв пророк Єзекіїль зі Старого Заповіту, який бачив подобу чотирьох живих істот, що виходили з бурхливого вітру, кожна з яких мала чотири обличчя. Чотири, чотири, чотири, чотири – від цієї цифри не втекти, а отже, потрібно мати в каноні чотири Євангелія! На жаль, саме такі «міркування» заміняють логіку в теології.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Основы философии (о теле, о человеке, о гражданине). Человеческая природа. О свободе и необходимости. Левиафан
Основы философии (о теле, о человеке, о гражданине). Человеческая природа. О свободе и необходимости. Левиафан

В книгу вошли одни из самых известных произведений английского философа Томаса Гоббса (1588-1679) – «Основы философии», «Человеческая природа», «О свободе и необходимости» и «Левиафан». Имя Томаса Гоббса занимает почетное место не только в ряду великих философских имен его эпохи – эпохи Бэкона, Декарта, Гассенди, Паскаля, Спинозы, Локка, Лейбница, но и в мировом историко-философском процессе.Философ-материалист Т. Гоббс – уникальное научное явление. Только то, что он сформулировал понятие верховенства права, делает его ученым мирового масштаба. Он стал основоположником политической философии, автором теорий общественного договора и государственного суверенитета – идей, которые в наши дни чрезвычайно актуальны и нуждаются в новом прочтении.

Томас Гоббс

Философия
Философия музыки в новом ключе: музыка как проблемное поле человеческого бытия
Философия музыки в новом ключе: музыка как проблемное поле человеческого бытия

В предлагаемой книге выделены две области исследования музыкальной культуры, в основном искусства оперы, которые неизбежно взаимодействуют: осмысление классического наследия с точки зрения содержащихся в нем вечных проблем человеческого бытия, делающих великие произведения прошлого интересными и важными для любой эпохи и для любой социокультурной ситуации, с одной стороны, и специфики существования этих произведений как части живой ткани культуры нашего времени, которое хочет видеть в них смыслы, релевантные для наших современников, передающиеся в тех формах, что стали определяющими для культурных практик начала XX! века.Автор книги – Екатерина Николаевна Шапинская – доктор философских наук, профессор, автор более 150 научных публикаций, в том числе ряда монографий и учебных пособий. Исследует проблемы современной культуры и искусства, судьбы классического наследия в современной культуре, художественные практики массовой культуры и постмодернизма.

Екатерина Николаевна Шапинская

Философия