Бумеранг не повертається

У свої п’ятдесят чотири роки Андрій Дмитрович був міцний і сповнений тієї невичерпної творчої енергії, яка, по суті, визначає собою силу і молодість людини. І тільки нервове напруження останніх днів підготовки до випробування давалося взнаки: у Крилова почало здавати серце і сон став бажаним, але не частим гостем.

Великий годинник у кутку кімнати пробив три чверті на другу. Перегорнувши листок календаря, Крилов підкреслив дату. Завтра вранці нова зенітна гармата, результат багатьох років його наполегливої праці, проходитиме останнє, вирішальне випробування. Він погасив настільну лампу, підійшов до вікна і відсунув портьєру — в сяйві електричних вогнів міста, кружляючи і виблискуючи, падав пухкий лапатий сніг.

Не вмикаючи світла, він роздягнувся і ліг, але, схвильований думками про майбутнє випробування, довго не міг заснути…

Прокинувся Крилов пізно. Була десята година. Біля дивана на спинці стільця він побачив свій парадний мундир з начищеними регаліями і пришпилений до нього аркуш із зошита. Він прочитав:

«Тату!

На твою вимогу мундир приготовлений, штани випрасувані і регалії начищені! Чому у тебе в календарі сьогоднішнє число підкреслене червоним олівцем? Ой, старий, ти щось приховуєш від своєї доньки! У мене залік з історії Англії, душа ховається в п’яти… Сніданок у кухні.

Цілую. Маша».

Крилов підійшов до вікна і зажмурився від яскравого сонця.

«Чудовий день для випробувань!» подумав він.

Звідси, з висоти дев’ятнадцятого поверху, Москва лежала перед ним у білосніжному вбранні… Було безвітряно і морозно. Прямі пасма диму здіймалися над дахами будинків.

Дивне відчуття святкової порожнечі охопило Крилова. Сім років напруженої праці закінчуються, сьогодні останнє випробування. «Мабуть, те саме відчуває мандрівник, що пробився до поставленої мети крізь пургу і вітер, через піски і спеку, буреломи і непрохідні хащі», подумав він і посміхнувся своїй думці, бо знав — утома проходить і знову постає мета, важча, величніша за попередню, і знову людина готує себе до боротьби, до праці й перемоги.

Із задуми Крилова вивів різкий телефонний дзвінок. Полковник узяв трубку і почув голос Шубіної, парторга інституту:

— Андрію Дмитровичу, бажаю успіху! Раджу не хвилюватися, все буде гаразд!

До розмови з Шубіною Андрій Дмитрович був спокійний, але через кілька хвилин відчув, що телефонний дзвінок парторга знову схвилював його. Ретельно поголившись, Крилов одягся, випив склянку кави і викликав ліфт. Біля під’їзду на нього вже чекала машина.

Приїхавши на полігон, полковник Крилов зв’язався каналами спеціального зв’язку із злітними площадками керованих по радіо реактивних літаків і з пунктами «ДАВЛ». На це пішло багато часу. Полковник глянув на годинник і поспішив до малого лекційного залу. У дверях він зустрівся з генерал-полковником Чепруновим, заступником міністра. Під час війни Чепрунов був начальником штабу протиповітряної оборони фронту. Він прекрасно знав зенітне озброєння, був вимогливим і суворим «замовником».

Генерал-полковник тепло привітався з Криловим і сказав розкотистим баском:

— Я у вас сьогодні, полковнику, за повитуху, приймаю вашого акустичного первістка! — Він знайомим жестом провів долонею по виголеній голові і, кинувши лукавий погляд з-під темних, кошлатих брів, задоволений своїм жартом, увійшов до залу.

Андрій Дмитрович піднявся на трибуну. Перед ним були товариші по інституту, генерали і полковники, керівні працівники міністерства, вкриті сивиною прославлені герої Сталінграда, учасники артилерійського штурму Берліна.

Крилов відчув, як хвилювання, що охопило його зранку, стихло, думка ставала ясною і стереоскопічно об’ємною. Він глянув на конспект свого виступу і рішуче сховав його в кишеню.

— У наказі міністра, — почав Крилов, — написано: «Провести випробування нової зенітної гармати члена-кореспондента Академії наук полковника Крилова». Я вважаю, що приписувати мені заслугу створення нової гармати було б неправильно. На мою долю лише випала честь об’єднати і спрямувати творчі зусилля великого колективу вчених і конструкторів нашого інституту. Мабуть, ніколи ще над створенням нової гармати не працювало стільки різних спеціалістів. Крім того, сама думка про створення могутньої акустичної зброї не нова — ще в другому тисячолітті до нашої ери, як твердить біблійний міф, неприступні стіни Ієрихона повалилися від звуку труб його завойовників.

Утвердження пріоритету в створенні акустичної зброї за біблійним міфом викликало в аудиторії сміх: тут уміли цінувати і гостре слово і доречний жарт.