Бумеранг не повертається

Коли вони були вже біля причалів, знову пролунала кулеметна черга. Сякка скрикнув і впав на корму. Підхопивши кормове весло, Роггльс відштовхнувся од обмілини і почув, як ніс ботика вдарився об причал. Роггльс стрибнув на поміст і простягнув руку старому. Сякка грудьми ліг на причал і, стогнучи, перевалився на спину. На території заводу спалахнули ліхтарі. Вони були оточені, а старик не міг іти.

«Залишити його тут, щоб він попав у руки прикордонників і виказав мене? Ні!» вирішив Роггльс і, вдаривши старика рукояткою пістолета в висок, скинув його з помосту в море.

Тікати через двір було небезпечно, вся освітлена частина двору, мабуть, прострілювалась. На втечу берегом він не наважувався, не знаючи, чи далеко тягнеться обгороджена територія заводу. Погляд Роггльса впав на опору підвісної дороги. Він підбіг до металевої опори і почав підніматися по вузькій залізній драбині. Звідси він добре бачив увесь двір і цехи заводу: прикордонники цепом посувалися вперед, охоплюючи півколом причали.

Добравшись до вершини, Роггльс схопився за трос, підтягнувся і стрибнув у вагонетку, його обдало запахом риби. Стінки вагонетки були мокрі і слизькі. Але тут, якщо тільки його не помітили, небезпека йому не загрожувала.

Знову спалахнули прожектори, освітивши берег, причали і підвісну дорогу. Роггльс притулився до борту вагонетки. Цьому хлюсту, який вживав тільки французьку косметику, стійкий запах салаки у вагонетці здавався тепер божественним нектаром. Він був жалюгідний і в той же час страшний, як усякий загнаний звір.

Прикордонники вийшли до причалів. Вони знайшли ботик «Зорю», велику пляму крові на помості і на кормі судна. Повертаючись, сержант помітив на гострому куті металевого кріплення клаптик матерії. Роггльс бачив, як сержант доповів офіцерові. Лейтенант підійшов до опори, засвітив електричний ліхтар, заяв клапоть тканини, розглянув його і дав команду.

Роггльс почув, як, лунко здригаючись від ніг прикордонника, загриміла опора. Сержант піднімався по драбині. Роггльс трошки підтягнув вагонетку до опори і зняв гачок. Спочатку повільно, потім усе швидше й швидше підштовхувана власною вагою, вагонетка покотилася по туго натягнутому тросу, біля крайньої опори підійшла до перекидача і, немов салаку, вивалила Роггльса в бункер.

Зовсім безпорадний, роздираючи до крові нігті, ковзаючись по дерев’яних, насичених риб’ячим жиром стінках бункера, Роггльс намагався вибратись наверх, але безуспішно.

Під ним була брезентова основа конвеєра, який подавав рибу для розбирання. Вийнявши ніж, Роггльс розрізав брезент і вислизнув у вузьку щілину між роликами, які подають конвеєр, спустився на землю, проповз під конвеєрною стрічкою і спробував підвестись, але в груди його вперся короткий ствол автомата.

Роггльс повільно підняв руки.

— Впізнаєте? — запитав лейтенант, освітлюючи ліхтарем його обличчя.

— Впізнаю. Це він приходив до батька, — сказав Ерік Сякка.

— Так, це Патрік Роггльс. Так званий кореспондент «Марсонвіль Нью Сервіс», — підтвердив капітан Гаєв.

31 НА САКМАРІ

Ще ніколи час не здавався Ржанову таким нескінченно довгим, як у ці дні. Балт ставав з кожним днем усе нахабнішим і розв’язнішим, і переборювати ненависть до нього було дедалі важче.

Коли під Мінськом, у цю війну, в польовому госпіталі у Ржанова без наркозу виймали з стегна кулю, біль був нестерпний, він зціпив зуби, чекав і думав: «Тільки б швидше!.. Тільки б швидше!..» Але ненависть породжувала в ньому гнів і в той же час підпорядковувала його почуття і думки тому суворому завданню, яке він повинен був, обов’язково повинен був виконати.

У п’ятницю вночі Ржанов відчинив домашню аптечку, що висіла над диваном, вийняв її передню частину з ліками, за якою була схована рація, і передав шефові зашифроване повідомлення про те, що Балт «благополучно прибув» і приступив до «роботи». Настроївшись на прийом, він одержав відповідь і розшифрував її:

«ДАЙС ПРОВАЛИВСЯ кома ПРИПИНІТЬ БУДЬ-ЯКИЙ ЗВ’ЯЗОК кома НЕБЕЗПЕЧНО крпк ІНФОРМАЦІЇ ТИМЧАСОВО УТРИМАЙТЕСЬ крпк ГУСТАВ».

Балт захвилювався.

— Ви поїдете проводжати мене на вокзал, — розпорядився він і почав збиратися в дорогу.

Поїзд на Південноуральськ відходив о першій годині ночі. Ржанов посадив свого «гостя» у другий плацкартний вагон. Поїзд рушив. Ржанов, стоячи на пероні, помахав Балту рукою, а коли з ним порівнявся останній вагон, скочив на підніжку.

Поступово збільшуючи швидкість, поїзд ішов на південь, круто обгинаючи порослу хвойним лісом сопку.

Вранці у відділі кадрів заводу Таню Баскакову попередили, що завтра ранковим поїздом з Челябінська приїжджає Ладигін.

Нічого не лишилось у Тані від колишнього почуття, а все-таки майбутня зустріч з Гришею хвилювала її. Таня розкрила старенький альбом, мамин подарунок, і, перегортаючи сторінки, довго розглядала пожовклі любительські фотографії. Спогади юності зігрівали теплом.