Бумеранг не повертається

— Хай йому біс, вашому фасаду позаздрив би і сам Моріс Подж! Це єдине, чого йому бракує!

Едмонсон мав рацію, обличчя Патріка Роггльса впадало в око: у нього було темне, з бронзовим відливом, трохи кучеряве волосся, великий, ледве похилий лоб, виразні карі очі, правильна лінія носа, рота і підборіддя. Риси його обличчя створювали відчуття сили і суворої чоловічої краси. Він приваблював, викликаючи до себе повне довір’я.

Не звернувши уваги на комплімент Едмонсона, Роггльс запитав його:

— Чим ви, Едмонсон, думаєте здивувати читачів вашої газети?

— Не знаю, Роггльс. Щоправда, лише тиждень, як я в Росії, але й досі не передав до редакції жодного рядка. Був я в раменському колгоспі, оглядав університет, автозавод…

— Тепер вам залишається одне: подивитись балет «Лебедине озеро» у Великому театрі. До речі, ви можете це зробити сьогодні, — з легкою іронією сказав Роггльс.

— По-вашому, це і є головне? — не помітивши іронії, спитав Едмонсон.

— Це символ сучасної Росії, так само, як «Марсонвіль бенк білдінг»[6] або бронзова група Марса і Меркурія біля пірсу Марсонвільської гавані є символом нашої батьківщини.

— А що ж, по-вашому, є символом нашої батьківщини?

— Трущоби Марсонвіля і палаци околиць, бараки Хімічного концерну «Роман», Марсонвіль-авеню, розкіш і злидні, високий рівень виробництва і низький рівень споживання.

— Та ви справді червоний, Роггльс!

— Скоріше рожевий, — відпарирував Роггльс і розсміявся. — Однак я бачу, ви з успіхом замінили скотч російським коньяком.

— Тут немає шотландського віскі, до того ж російський коньяк не гірший, — погодився Едмонсон. — А що як нам справді піти подивитись балет?

— Можу зробити вам цю приємність. У мене є один зайвий квиток.

— Я міг би обійтись, Роггльс, і без вашої люб’язності…

— Яким чином?

— Купити квитки у перекупника, заплатити дорожче…

— Ви таки, Едмонсон, зовсім не знаєте Росії. Тут приватнокапіталістична ініціатива — злочин, бізнес карається законом. Близький нам з дитячих оповідань різдвяний хлопчик, який зробив свій перший бізнес на коробці з сірниками, тут потрапив би у табір малолітніх правопорушників!

— Холодна, загадкова країна, — проскрипів Едмонсон, притулившись спиною до дерев’яного щита опалення. — Холодна… — ще раз повторив він і, підтягнувши портьєру, відгородився нею од вікна.

7 У ВЕЛИКОМУ ТЕАТРІ

Вміло підсвічені з внутрішнього боку колони Великого театру спокійно і велично несли на собі портик з квадригою Аполлона. І тут колючий вітер з дрібним сніжним пилом бив просто в обличчя. Здавалося, що колісниця Аполлона мчить вперед, здіймаючи сніговий вихор.

Під портиком театру, мов річка, розтікався гомінкий людський потік. Притулившись до колони, щоб не заважати рухові, дівчина нетерпляче і стурбовано вдивлялась у збуджені обличчя святково настроєних людей. На великому циферблаті вуличного годинника хвилинна стрілка здригнулась і впала з дванадцяти, було п’ять хвилин на восьму.

Минуло ще десять хвилин образливого, нудного чекання. Дівчина з досадою витягла з сумочки два квитки. Вирішивши продати один з них, вона хотіла відірвати квиток, але була атакована зімкнутим строєм любителів балету:

— Дівчино, ви продаєте квиток?

— Я підійшов перший!

— Цей громадянин бреше! Його тут не було! — рішуче заявило грудне контральто і, енергійно працюючи ліктями, протиснулося ближче.

Дівчина розгубилася, але тут на допомогу їй прийшла та, кого вона чекала, — висока яскрава блондинка в рожевому шерстяному капорі і хутряній шубці:

— Красуле, ти, здається, збираєшся продати мій квиток?!

— Ой Любо, мене тут трохи не розірвали! — відразу повеселішавши, сказала вона, пробиваючись разом з подругою до головного входу.

— «Красуля»?! — презирливо фиркнуло контральто і так само енергійно кинулося до іншої групи добувати квиток.

Насилу прокладаючи собі дорогу в густій юрбі людей біля входу в театр, похмурий «джентльмен пера» ледве встигав за Роггльсом.

Перший акт балету не справив великого враження на Едмонсона, але другий схвилював його, він розчулився і, прямуючи з Роггльсом до буфету, розпитував про народні джерела «Лебединого озера».

Глибоко хвилююча музика, виконавська майстерність і поетична натхненність балету збентежили його. Він відчув усю тоскну одноманітність своїх повсякденних інтересів і особливо гостро зрозумів, що роки минають, що молодість розтринькана в боротьбі за своє місце під сонцем марно і по дрібницях.

Бокал холодного іскристого вина освіжив Едмонсона, другий бокал настроїв його на філософський лад:

— Знаєте, Роггльс, — сказав він, я, можливо, п’яний, але… дарма. Я хочу скачати, Роггльс, що в мене давно виробився імунітет проти вірусу ідей війни, я звичайний мислячий марсонвілець. — Едмонсон простягнув свій бокал буфетниці і, одержавши повний, відвів Роггльса до вікна.