Читаем Бур'ян полностью

Пiд стiною на ослонi, поруч iз Нюркою, прибраною й нафарбованою — "на повному фасонi", сидiла… Давид аж очима клiпнув. Нi, вона — таки, Марiя. У великiй хустцi картатiй, видно, в сестринiй, бо Давид нi разу її в такiй не бачив, трохи блiда i з глибоко запалими очима. Вона удавано весело й жваво говорила з сестрою Лукiію та з Нюркою, а очима все на дверi. I знати — аж од дверей нiс на собi Давид її погляд, а це тiльки вловив. I щось було в ньому, вiд чого парубок швидко вiдвiв очi.

На вiльному ослонi скраю сiв, а далi залiзли: дядько Гордiй, Пiвненко, ще чоловiки. Тихiн бiля Давида сiв. У проходi попiд стiною до крайнього вiкна, що близько стола, пiдiйшов Гнида й сiв на лутцi. Закотив полу полушубка i з штанiв дiстав насiння, став лузати. Книш сiв на передньому ослонi, де вже весело гомонiли крамарева Паша, Ганна Iванiвна з чоловiком. Тягнирядно стояв iз своїм костуром, до стiни прихилившись, неподалеку вiд Гниди., здоровенне, як не до стелi, одоробло. У дверi ще, чути було, валила молодь. Шумно, весело. Попiд руками шниряла малеча, пролазила наперед i розташовувалася на пiдлозi, аж декого до самих нiжок стола приперли.

Гнида визвiрився на них: "К чорту звiдси!" Але ззаду голос твердий дядькiв Гордiїв:

— Хай i дiти! Сидiть, хлопцi!

З другої хати винiс Яким на руках, як скатертину бiлу, великий аркуш розгорнений i поклав на столi. Край один звис — видно на ньому червоне намальоване щось i написано. "Газета", — пролопотiло по натовпу. А серед малечi — рух, подались обличчям до стола.

— Що воно таке? — питався якийсь.

— Хiба ти не бачиш? — вiдповiв Петрик Мотузчин. — То ж сонце намальовано, що воно сходить. Це нашi хлопцi газету зробили.

Яким, урочистий сьогоднi, гукнув на хористiв. Вибирались iз натовпу, з коридорчика повалили хлопцi, дiвчата й шикувались, сплiтались у вiнок за столом. У дверi знадвору ще валили.

До Тихона Давид прихилився i стиха сказав щось. Той рвучко повернувся, глянув по хатi через голови, знайшов. I довго дивився на неї. Щось саме говорила з молодицями й смiялась. I хоч вiн бачив, що смiялась вона силувано, але ж смiялась, але ж прийшла… Стрiлися поглядами, в очах її блиснула зненависть. Тихiн одвiв свої вiд неї i опустив. I вже потiм i чув усе, i бачив, як крiзь туман, мов то десь далеко, — i шум, i голоси. Лише як гаркнув хор "Iнтернацiонал", а все навкруг рухнулось i завмерло, i Тихiн пiдвiвся. Очi на Якова саме впали. "От сволоч же отака: i з лутки не встав, i шапки не скинув!" Потiм, як стих уже хор, всi сiли, а щось говорив Яким. I кинувся Тихiн лише вiд вигуку:

— Гнида Якiв! — це поспiшав Книш чергу захопити кандидатом своїм у президiю.

Записав Яким. Але Гнида лише оком обвiв збори i вже знав, що провалять, бо ж народу з його табору була тiльки купка. Тому й зняв свою кандидатуру, мовляв:

— Не хочу, бо це зiбрання якесь пiдозрiле! Яким iз виразом великого задоволення закреслив його прiзвище. Навiть олiвця був послинив — забув, що хiмiчний.

Назвали ще iмення: Чумак Гордiй, Мотузка Давид, Кожушний. З хору хтось iз молодих жiночих голосiв:

- Євга Сiренко!

Десь ззаду рух. Оглянулись обличчя з усмiхом. На лутцi Гнида вищирився, i Тягнирядно зареготався на всю хату. А ззаду з ослона, не пiдводячись i збентежено, пвга сказала:

— Ну що ж це, не можна й мiж люди жiнцi поткнутися! Смiх який! — а в хор комусь, бо не пiзнала: — А вам стидно з старої жiнки смiятися!

Виткнулась Зiнька з — за дiвчат i, трошки зчервонiла, тiтцi пвзi сказала:

— Та я, от їй — право, без смiху!

— Iди, Євго, тепер же равноправiі! Уже чоловiки тепер i жiнок не мають повного права бити! — щирив Гнида зуби. I хтось iз жiнок умовляв: "Ну й посидь, яке страшне". Але пвга розсердилась:

— Iди, як ти розумна!

— Пiвненко Химка! — тодi гукнув хтось iз чоловiкiв. — Не доки ж будемо справдi возжатися.

Ще когось назвали. Але то вже так, знали всi, що як трьох треба, то й пройдуть всi три першi, вся дiйснiсть обухiвська за це свiдчила. Нi, на цей раз Чумак i Давид пройшли, Кожушного провалили, бо хотiлось Химку багатьом провести, а Христя з Зiнькою в хорi справжню агiтацiю передвиборну провели за неї. Зайняли мiсця:

Гордiй посерединi, Химка, соромлячись, рожева, пройшла пiд реготом Тягнирядна та Гниди й нiяково сiла дуже рiвно на стiльцi, не насмiлюючись глянути на людей. Гордiй пiдбадьорив її: "Чого ти, мовляв, сидиш, як та квочка на крашанках? Смiливiш треба!" В Химки ще бiльший рум'янець.

Оголосив голова — Гордiй — повiстку денну: доповiдь Мотузки Давида про мiжнародне становище, читання стiнної газети, i ще і газета з мiста, то прочитають, дещо і цiкаве й для них, обухiвцiв.

Далi оглянув пильно збори.

— Давайте покинемо лузати насiння, бо нiчого й не буде чути.

Хто зам'явся, хто покинув лузати. Навiть Гнида Якiв струснув iз полушубка лушпиння, уважний — як же, мовляв, голови та не слухати, а потiм демонстративно ще одкинув заполу й витяг повну жменю, Тягнирядновi подав, набрав собi, ще й перевiяв iз руки в руку, губами дмухаючи. Став знову лузати, тiльки ще пильнiше та завзятiше.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Книжный вор
Книжный вор

Январь 1939 года. Германия. Страна, затаившая дыхание. Никогда еще у смерти не было столько работы. А будет еще больше.Мать везет девятилетнюю Лизель Мемингер и ее младшего брата к приемным родителям под Мюнхен, потому что их отца больше нет – его унесло дыханием чужого и странного слова «коммунист», и в глазах матери девочка видит страх перед такой же судьбой. В дороге смерть навещает мальчика и впервые замечает Лизель.Так девочка оказывается на Химмель-штрассе – Небесной улице. Кто бы ни придумал это название, у него имелось здоровое чувство юмора. Не то чтобы там была сущая преисподняя. Нет. Но и никак не рай.«Книжный вор» – недлинная история, в которой, среди прочего, говорится: об одной девочке; о разных словах; об аккордеонисте; о разных фанатичных немцах; о еврейском драчуне; и о множестве краж. Это книга о силе слов и способности книг вскармливать душу.

Маркус Зузак

Современная русская и зарубежная проза