Читаем Бур'ян полностью

— Не хлiбом ідиним жив буде чоловiк, тiтко Марино. Та пiсля лiкарнi багацько i їсти нiззя. Гайда! — I подалися з хати.

Отак i вкрутило в себе Давида життя обухiвське, з першого ж дня. Iще першого дня був нiби за гостя — роздивлявся (коли ж куди оком не кине, та й нова новина). Iз сiльради у КНС, у млин, у "Якимову канцелярiю" (Яким i завiдувач хатою — читальнею, й секретар колективу "Перемога"). Всiх обiйшов, з усiма побачився, набалакався.

А вже другого дня возив лiс з iншими на виселок, порався по господарству, на громадськiй роботi (саме до землевпорядження готувались, з дня на день ждали в село землемiрiв). Нiколи гаразд i оглянутися. То й не диво, що незчувся Давид, як i пiдiйшло число отаке: прийшла з РВК до сiльради оповiстка, що в недiлю отакого числа в селi Щербанiвцi виїзна сесiя губсуду буде розглядати справу "Матюшиної банди" i щоб про це якнайширше оповiстити люднiсть. Разом iз цим i повiстки були одержанi на

Давида й ще на багатьох обухiвцiв: з'явитися за свiдкiв у суд на тодi ж таки. Сьогоднi одержано це, а завтра й недiля. I саме ж у Щербанiвцi ярмарок.

Чи коли й був отакий наїзд у Щербанiвцi, як пiд оцей ярмарок. Весь вигiн — ярмарковище — був запруджений возами, аж ген туди за вiтряки. Обухiвцi як приїхали, то вже гаразд нiде було й стати. Насилу пробилися на цей край. Але й сюди аж пiд самi тини розлився ярмарок i навiть у вулицю вихлюпнулися вози. Далебi, хоч i собi у вулицi ставати. Та Яким заперечив: мовляв, чи ж кращих мiсць не заслужили, що будемо в проходi тулитись. Вiн сплигнув з воза i зник у натовпi, а невдовзi повернувся "з розвiдки" удвох iз Степаном ковалевим. Знайшов мiсце.

Бiля пошти звернули на руїни колишнього маітку й помiж пеньками та купами цегли добралися до гамазею. Отут за гамазеім у затишку й отаборилися.

Повипрягали конi, пов'язали до возiв. З возiв позлазили жiнки, заметляли спiдницями, обтрушуючись, — як гуси на березi з води. Всi по — святковому повбиранi ради такого дня, рум'янi на морозi. Од воза неподалеку дядько Клим упiзнав обухiвцiв — пiдiйшов iз хуторянами сюди. I

Зiнька де не взялася — вже з дiвчатами, до чоловiкiв тiльки "здрастуйте!" кинула, а Давида черкнула гострим поглядом. Тим часом Степан розповiдав, що вчора ще прибув у Щербанiвку, i суд весь сповна, i заарештованих пригнали. А оце щойно з сельбуду, — не починалося ще: на вiсiм годин призначено.

— Пiдождемо, — казав дядько Гордiй, бiльше ждали. У затишку вiд вiтру пiд гамазеім посiдали, стали закурювати. Жiнки зiбрались на ярмарок пiти поки що, уже й знялися були, та раптом пiвнiвська молодиця скрикнула здивовано — i до дiвчат:

— Дiвчата, он диви!

Всi оглянулися i так стояли здивовано очима на натовп. Щось, видко, трапилось. Люди, що досi гуртами стояли собi бiля возiв, заметушились; дехто вилiз на вiз, i всi дивилися ген у той бiк на будинок раймiлiцiї. Пiдвелись i обухiвцi. А моторна Христя Мотузчина аж на вiз зiп'ялась i враз гукнула схвильовано:

— Та гляньте ж бо. Ведуть!

Всi так i кинулися. Хто на пеньок, на купу цегли, на колесо чи на полудрабок вилiз — i всi туди очима через голови натовпу. Справдi — повели. З двору раймiлiцiї через подвiр'я помiж рядами возiв тихо посувалась оточена сторожею юрба в'язнiв. Таки не дуже близько, гаразд i не розпiзнати кожного. Двоі в шинелях — видно, Сахновський та рудий мiлiцiонер. Тягнирядна знати — од усiх на цiлу голову вищий; i, либонь, по кудлатiй шапцi Матюху пiзнати, а iнших i нiяк. Але, видко, всi там до одного. Он скiльки їх. Як на звiрiв, товпиться народ обабiч дороги, зразу ж услiд за юрбою микаючись у похiд. I так валом валили з нею до сельбуду.

Цiлий день тривав суд. I весь день бiля сельбуду товкотнеча, а на ганку i в дверях — пробка. Так увесь день надвiрнi дверi в залу й не зачинялись. А на ганку як рiй повис шапкою, — люди, кому не вдалося пробратись усередину. Хоч слово, може, якесь упаде — таки й сюди через порiг.

Iнодi зсередини на свiже повiтря вилазив упрiлий, в розстебнутiм кожусi, котрийсь iз слабогрудих, що вже неї мiг сидiти бiльш у духотi. Тiльки зi схiдцiв, як уже обступлять його, розпитуючи, i вже хоч би й хотiв вирватися — дарма. Аж поки новий хтось вилiзе ще. Тодi самi покинуть, як перечитану газету, i хапають свiже, дальше число.

Отак бiля сельбуду. Але й на ярмарку сьогоднi весь день тiльки й балачок було, що про суд. Потiм, коли й день уже стемнiв, засвiтилося по хатах свiтло, поскладали ятки, — уже й роз'їздитися б (дехто таки й вiд'їздив, але бiльшiсть i не рушали), там — там помiж возами на ярмарковищi стали займатися вогнища (гаразд, що кладовище поблизу з хрестами). Видко, поклали собi дiждати кiнця хоч би й усю нiч.

А суд таки й затягся: лише опiвночi закiнчився розгляд справи, потiм цiлих п'ять годин тривала судова нарада. I всю нiч не спала Щербанiвка, не гасили свiтла, на майданi палахкотiли вогнища i тихим гомоном бродив табiр, як запущена дрiжджами опара.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Книжный вор
Книжный вор

Январь 1939 года. Германия. Страна, затаившая дыхание. Никогда еще у смерти не было столько работы. А будет еще больше.Мать везет девятилетнюю Лизель Мемингер и ее младшего брата к приемным родителям под Мюнхен, потому что их отца больше нет – его унесло дыханием чужого и странного слова «коммунист», и в глазах матери девочка видит страх перед такой же судьбой. В дороге смерть навещает мальчика и впервые замечает Лизель.Так девочка оказывается на Химмель-штрассе – Небесной улице. Кто бы ни придумал это название, у него имелось здоровое чувство юмора. Не то чтобы там была сущая преисподняя. Нет. Но и никак не рай.«Книжный вор» – недлинная история, в которой, среди прочего, говорится: об одной девочке; о разных словах; об аккордеонисте; о разных фанатичных немцах; о еврейском драчуне; и о множестве краж. Это книга о силе слов и способности книг вскармливать душу.

Маркус Зузак

Современная русская и зарубежная проза