Чарівний бумеранг

Але навіть після такого висновку вчені все ще не наважувались припустити, що на ній могло існувати органічне життя. Намагаючись створити її модель, учені брали за основу ту кількість речовини, яка блукає в сонячній системі сьогодні. На підставі гравітаційних досліджень встановлено, що загальна маса астероїдів і планетного пилу дорівнює 0,1 маси Землі. Отже, на думку вчених, Фаетон був не більший від Марса, він мав дуже розріджену атмосферу, незначну кількість води. Звідси випливає висновок, що активно розвивати свій органічний світ ця планета не могла. Такі погляди висловили радянські дослідники І. П. Путилін та С. В. Орлов. Приблизно за таким же методом була створена модель Фаетона і в Гарвардському університеті.

Проте звернімо увагу ось на що: чи маємо ми право брати сучасну кількість розпорошеної речовини, щоб створити вірогідну модель Фаетона?.. Нам відомо: щодоби випадає на Землю кілька десятків тонн метеоритної речовини. Якщо взяти до уваги не лише метеорити, а й космічний пил, то, за підрахунками деяких астрофізиків, Земля щодня збагачується на 100 тисяч тонн! Зрозумійте, друзі: щодня! А що ж сказати про мільйони років? Ні, це вже не той «небесний потік», який, за свідченням єгипетських жерців, колись винищував земне людство. Це дрібнота, якої сучасні люди навіть не помічають. Бо сьогодні від загиблої планети в Космосі лишилися незначні рештки.

Кратер Чабб (Канада), створений метеоритним вибухом, нам здається велетенським: він має 3,6 кілометра завширшки. І вже зовсім неймовірним здається кратер Нгоро-Нгоро у Центральній Африці: він має у поперечнику аж 19 кілометрів! А нещодавно академік В. Г. Фесенков розповів про метеоритний кратер в Африці, який за площею дорівнює Кримському півострову. Академік вважає, що кратер створився досить давно внаслідок падіння астероїда. Та чи можемо ми уявити, як би себе почувала Земля, коли б десь у Тихому океані впав уламок Фаетона, що своїми розмірами наближається до Вести, Юнони або навіть Церери?..

Голоси. Це була б катастрофа!.. Всесвітній потоп!..

Микола. Правильно. Навіть вулканічні поштовхи створюють хвилі цунамі в кілька десятків метрів заввишки. А такий циклопічний вибух міг би потрясти всю планетну кулю, розбудити сотні вулканів, створити хвилі з півкілометра заввишки. Від них можна було б сховатися хіба що на вершинах гір. Якщо, звичайно, ті гори не перетворились на вулкани…

Старовинні перекази свідчать, що наша планета була колись об'єктом таких титанічних падінь. Хай велетні падали не часто (може, раз на кілька тисячоліть), але вони винищували всі попередні досягнення людства. Ось як, за свідченням Платона, єгипетський жрець малює ці катастрофи:

«…Ви (елліни) пам'ятаєте тільки про один земний потоп, а їх іще до того було декілька… Коли боги заливають землю водою, від неї рятуються лише мешканці гір, пастухи і волопаси, а люди, що живуть у містах, потоками води викидаються в море…»

В іншому місці Платон знов повертається до цієї розмови. Він створює таку реалістичну картину потопів, що її нездатні поставити під сумнів навіть скептики:

«Якщо й зберігалася від цих катастроф деяка кількість людей, то це були неписьменні горці… Оскільки вони і діти їхні протягом багатьох поколінь жили, не маючи найбільш необхідного, то, спрямовуючи всі свої помисли на ті предмети, в яких відчували нужду, про них, власне, й передавали відомості нащадкам, забуваючи те, що було в предків і що в старовину колись відбувалось, бо дослідження старовини почали з'являтись у містах лише тоді, коли виявилося, що хоч деякі з людей мають уже якоюсь мірою необхідне для життя…»

Хто стане заперечувати, що Платон (або точніше — єгипетський жрець) у цьому разі виявився матеріалістом? Справді ж бо, дослідженням старовини можна займатися лише тоді, коли «хоч деякі з людей» можуть не думати про щоденну боротьбу за власне існування.

Як бачите, друзі, раніше велетенських падінь було значно більше, ніж у пізніші епохи. Можливо, останнє падіння сталося дванадцять тисяч років тому, і саме воно спричинилось до загибелі Атлантиди.

Загибель прабатьківщини майя (а їхні літописи свідчать, що це був материк в Атлантичному океані) у старовинній книзі «Чилам Балам» описується так: «Земля почала здригатись. І впав вогненний дощ, і впала зола, і впали скелі та дерева. І ось одним ударом нахлинули води. І в одну мить велике винищення закінчилось…»

Ми вже з'ясували, що гігантські космічні падіння поєднувалися з величезною вулканічною активністю.

Отже, й тут ми маємо досить вірогідну картину катастрофи…

Голос. Я познайомився з цікавою гіпотезою про загибель Атлантиди. Її автор гадає, що дванадцять тисяч років тому відбулося зближення Місяця з Землею. Це викликало світовий потоп і посилення вулканічної діяльності.