Чарівний бумеранг

Наш мозок діє у хвилинному вимірі. А вона — Об'єктивна Логіка Світу — стає помітною лише в десятиліттях або навіть у віках. Земний час для неї не існує, бо вона живе Безмежністю Всесвіту…

Ось що я називаю Світовим Розумом, який діє у глибинах Субстанції.

Через те здатність до життя треба виводити не безпосередньо з речовини, а лише із Субстанції. А це практично означає: живий сам Всесвіт! А ми — лише краплини в океані його Життя…

Саме тому, сину, я бачу Всесвіт як суцільний мозок. Я бачу його в Субстанції, а не в тих зернятках, якими є зорі й галактики. Їх — оті зернята — можна назвати нейронами Всесвітнього Мозку. Вони породжують мислячих істот. Та якщо ті істоти починають гадати, що мислення — їхня цілковита монополія, вони ще не досягли зрілості. Бо куди ж ми маємо вписати власний розум, якщо Всесвіт бачимо нерозумним? Невже ми здатні уявити себе десь поза Всесвітом? Тоді де саме? І хто ж тоді ми? Боги чи люди?

Та коли навіть боги, то де цим богам жити, окрім Всесвіту?..

Через те розмова про богів завжди виглядає безглуздо. Є Життя, Життя в безконечності. І всюди діють єдині закони Субстанції…

Чому ти мовчиш, Акачі? Ти розумієш, про що я кажу?..

Я знаю: людині дуже важко уявити власну залежність від якихось невидимих сил, що несуть у собі Життя. Але саме ці сили творять Діалектику Світу.

Світло і Антисвітло. День і Ніч. Тепло і Холод. Відштовхування і Стискання. Вибух і Антивибух, що здобувають найвищу рівновагу в своєму синтезі.

Тоді з'являється планета…

Природа цих протидіючих сил сягає у глибини Субстанції, де у вищому синтезі зливаються в суцільний океан буття гравітація і антигравітація. Пізнавши ці сили в механічних проявах, ми не пізнали їх у проявах духовних.

Не всі люди здатні бачити це в реальному житті. Життя здається їм нагромадженням випадковостей. А це не так! Бо навіть загальна сума випадковостей підпорядкована взаємоборству, що існує між гравітацією і антигравітацією, які несуть у собі Добро і Зло…

Я, мабуть, говорю непослідовно. Бо ти чомусь мовчиш…

Микола мовчав…

Те, що казав батько, не вкладалося в його уяву. Охопити думкою Всесвіт, сягнути внутрішнім зором до глибин Субстанції, з якої все народжується і куди вливається знову, було дуже важко. Бо як пояснити народження тіла із безтілесної Субстанції? Хіба промінь можна бачити, як щось тілесне? Але промінь — це вже матерія. Отже, все виникає із променя…

Батько казав правду: будь-яка маса здатна цілком перетворюватись на променеві хвилі. Це відомо кожному фаетонському школяреві. А частки у променях мають нульову масу…

Потім він уявив невидиму нитку павутини. Якщо нитка заплутується в кільця — вона стає видимою. І тоді це вже тіло. Отак, мабуть, завихрюється сонячний вітер, народжуючи у своїх завихреннях корпускули, які групуються в атоми…

Вузлик на промені. Так він бачив Лочу…

Коли тіло зникає, невидимі кільця променевої павутини розгортаються знову. Розгортаються так, як нитки пружної спіралі. Вони тепер дзвенять у силових лініях міжзоряного простору — невидимі Струни Життя…

І справді: чому всі небесні тіла круглі? Хіба можна це пояснити поза дією двох силі гравітації і антигравітації?

Одна сила діє на вибух, друга — на антивибух. У рівновазі вибуху й антивибуху — у Великому Нулі! — пульсує живе тіло кожної планети.

Планета — це ядерна бомба. І якщо перемагає Зло…

Та яке це має відношення до таємниці Юпітера? Чому загинув батько Лочі?..

Микола попросив розповідати далі. І старий Ечука заговорив знову.

— Чому я змушений був зробити екскурс у надра філософії?..

Тому, що поза розумінням глибинних якостей Субстанції не можна починати розмову про життя на Юпітері.

Раса біловолосих не має жодного уявлення про зоряне небо. А люди, що живуть у містах — люди «другого поверху», — виховані в атмосфері обожнення Єдиного Безсмертного. Коли мозок обростав роговиною фанатизму, він нічого не ставить під сумнів. Скажи такій людині, що сонце не має жодного значення, що його дія не перевершує дії кишенькового ліхтарика, людина в це повірить. Для неї стане сонцем той, від кого залежить її особистий добробут. Такій людині байдуже до справжнього сонця, навіть до галактики, бо світила нездатні нагороджувати брязкальцями, якими люблять прикрашатися люди «другого поверху». І так само нездатні відбирати оті нагороди. Та досить Єдиному ворухнути пальцем — і вчорашній радник піде місити товстобоких дагу. Через півоберту про нього забудуть…

Людський мозок влаштований так, що у вірі своїй він покладається на звичну з дитинства наочність. Треба з дитячого віку прищеплювати йому сумнів у всеосяжності отієї наочності, треба щодня казати, що наше бачення світу засноване лише на властивостях видимого світла, що це всього тільки одна сьома світу — тільки один його вимір! — а шість вимірів лишаються поза відчуттями, поза нашим баченням, — і лише тоді можна досягнути якогось успіху…

Люди «другого поверху» в час протистоянь милуються Юпітером і кільцем Сатурна. Поети протягом віків оспівували їхню красу. Ці небесні тіла стали для фаетонців такі звичні, як згодом для землян стане звичний Місяць.