Чарівний бумеранг

Тепер це суспільство побачив Гашо — голова Братства. Чи він повинен приховувати свою поїздку на Материк Свободи? Очевидно, це недоцільно. Материк Свободи — не таємниця. Його щодня проклинають у храмах, біловолосі знають про його існування, але завдяки проповідям жерців його уявляють уособленням усіх можливих гріхів.

Держава повстанців, яку Штаб уважав арсеналом революції, і надалі мала перебувати поза підозрою. Про неї не слід ніде говорити. Натомість Штаб доручив Миколі ознайомити якомога більше членів Братства з життям і побутом Материка Свободи.

Що й казати, це завдання було дуже тяжке, бо туди лишався єдиний шлях — над крижаним океаном. Той самий шлях, який колись з надзвичайними труднощами довелось подолати Лашуре.

Микола одразу ж погодився. Він отримав у своє розпорядження двадцять гравітаційних плащів, двадцять кишенькових кліматизаторів і стільки ж потужних шахо. Від ворожих стін горизонтів і шахо контролю мандрівників захищатимуть генератори екранізації Штабу.

Микола й Гашо пообіцяли, що протягом найближчих двох обертів на Материку Свободи побувають зо три тисячі найталановитіших проповідників Братства. Миколі, що мав бути їхнім постійним провідником, доведеться за цей час зробити принаймні сто шістдесят подорожей через океан — туди й назад. Але так і тільки так можна розказати правду, яку мусив знати весь народ!..

Було дуже гірко, що для цієї мети не можна використати великого континентального тунелю — не дозволяли закони конспірації.

Якби йшлося про двох чи трьох членів Братства — іще можна було б ризикувати, покладаючись на їхні конспіративні здібності. Та коли йдеться про тисячі людей, які постійно перебувають під контролем ворожих шахо, таємницю вберегти неможливо…

В розпорядженні Миколи лишилося кілька днів. Вони ходили з Лочею по вулицях і площах, придивлялися до того, як і чим живуть люди. Ні, це ще не Материк Свободи!.. Ще в людях немає тієї духовної розкутості, незалежності думки, внутрішньої свободи, яку вони бачили там. Ще люди дивляться на Штаб з такою побожністю, як нещодавно дивилися на храм божий, говорять про нього пошепки, кожна фраза закінчується подякою на адресу Штабу. Миколу спершу дратували ці подяки, в них було щось принизливе для людини. Потім він заспокоїв себе думкою, що, мабуть, перше покоління визволених людей не може жити інакше. Нові покоління поставлять усе на своє місце — і імена героїв, і власну свободу, і високу гідність живих…

Він думав про це тому, що Лоча, його мила, скромна Лоча, в якій, здавалось, не було нічого героїчного, раптом перетворилася на справжню героїню. Не було жодної людини в державі повстанців, яка б не знала її і не любила. З нею всі віталися, кожен хотів їй сказати щось дуже хороше, і варто було на якусь мить зупинитись, як навколо неї одразу виникав натовп. Усе це були люди, що пройшли через її сад.

— Тебе знають більше, ніж Штаб, — жартував Микола. — Ти б могла очолити революцію.

— Цілком можливо, — в тон йому відповіла Лоча.

Про нову розлуку вони намагались не говорити: ні зітханнями, ні жалісними розмовами її не відвернути. До того ж Микола обіцяв інколи навідуватися.

Миколу дивувало, що ніхто з його друзів не звернув уваги на повідомлення: Пантеон Розуму зв'язав Материк Свободи з Юпітером. Чим це пояснити? Може, тим, що надто багато було вражень?.. Чи, може, їм здалося, що Юпітер виконував лише пасивну роль антенного поля?..

Та якось Лоча все ж таки запитала:

— Акачі! Може, мені почулося… Вони казали про Юпітер… Що це означає?

Микола не знав, як їй відповісти. Напівправду казати не хотів, а сказати правду не мав права: Чаміно заборонив розказувати сестрі про заповітну нитку батька.

Із скрутного становища його виручив сам Чаміно; він прибіг до них саме тоді, коли Микола обмірковував свою відповідь.

Чаміно був такий збуджений і веселий, як під крижаною сферою станції. Накинувся на Миколу, штовхнув його, намагаючись викликати на жартівливий поєдинок. В Чаміно ніби запала куляста блискавка, що шукала виходу для власної енергії.

— Перемога!.. Чуєте, друзі? — вигукнув він. — Від імені Штабу дозволяю зірвати три плоди гужа.

Лоча зраділа, хоч і не знала, що то за перемога, правда, відносно плодів гужа виявилась невблаганною.

— Акачі! — сміявся Чаміно. — Та вона скупіша, ніж світло Ганімеда. Гаразд, обійдемось без гужа.

Він дістав із невеликої скриньки дві крихітні коробочки. Одну з них подав Миколі, а другу поклав собі до кишені.

— А тепер, Лочо, тобі доведеться пережити сеанс сомнамбулізму.

Микола, зиркнувши на скриньку, одразу ж насторожився. Лоча усміхнулась, піймала Миколину руку і заспокійливо потиснула.

— Не бійся, Акачі. Я до цього звикла. Ще в дитинстві усі свої винаходи Чаміно випробовував на мені. — Вона показала ледь помітний слід від опіку на лівій руці. — Бачиш? Це ще на четвертому щаблі… Забула, що він тоді винаходив…