Час великої гри. Фантоми 2079 року

Нарешті якийсь звук почувся Фавнові, наче дитячий скрик, щось загуркотіло, брязнуло, як скло, по якому пройшлися чоботи. Він поклав палець на спусковий гачок. Шум долинав із зали, де щойно братчики зустрічали Різдво. Прочинилися двері зали, й у коридор вислизнули дві постаті в білих маскхалатах. Зупинилися на якусь мить, щоб порадитися, куди йти далі, і Фавн, не даючи їм шансу на осмислені дії, натиснув на спусковий гачок. Трасуючі кулі вогняними стрілами змели нападників, звалили їх з ніг. Ще двоє спробували поткнутися до коридору з зали — їх також дістали черги Фавна, який, скориставшись короткою паузою, з останніх сил поповзом повернувся до себе у комірку.

І одразу хтось з нападників, що лежали в коридорі, відкрив шалений вогонь вздовж коридору по Фавновій барикаді, розірвавши на шматки матрац і розтрощивши на тріски тумбочку. Вирішивши, що з негостинним братчиком покінчено назавжди, двоє нападників підвелися й обережно посунули в бік складу зброї. Фавн, визирнувши з дверей, покотив по підлозі, наче в кегельбані, потужну гранату яка чорною кулею стрімко летіла назустріч непроханим гостям. Пролунав оглушливий вибух, після чого в коридорі все змовкло.

Фавн вийшов у коридор. З даху чулися важкі кулеметні черги. Фавн повільно, важко дихаючи, посувався коридором, тримаючи напоготові автомат, з огидою переступаючи через закривавлені трупи. Зайшов до вихолодженої морозом зали й запалив свічку Крізь розбиті вікна сипав сухий сніг. Фавн спіткнувся об щось, подумавши, що це ще один труп нападника. Підніс свічку й побачив розплющену Супер–Секс–Барбі, яка блудливо посміхалася рожевими тлустими губами, втупивши в Фавна закоханий погляд блакитних очей. «Я люблю тебе! — голосно пропищала лялька. — Поцілуй мене!» Зрозумів, звідки лунав дитячий голос.

Невдовзі повернулися збуджені з бою братчики й почали витягати залишки тіл з коридору, залитого кров'ю, складаючи трупи у дворі. Вони нарахували шістнадцять вбитих, шість поранених. Поранених допитував у сараї Мармиза й розстрілював одразу після допиту. Святковий темно–червоний жупан Мармизи став на грудях і животі чорним від плям крові. Серед вбитих та поранених Святополка не знайшли.

Втрати братчиків: двоє поранених і один загиблий — отець Никодим, котрого підвели окуляри, що впали у сніг під час бою. Без них він нічого в сніговій заметілі не бачив й, коли безпомічно випростався, щоб знайти своїх, отримав чергу в спину. Никодима поховали в могилі, виритій для Фавна.

Сотенний Чміль пішов шукати Зару, щоб прибрала коридор. Зайшов до харчоблоку й застиг у дверях. На печі, біля казана з гарячим борщем, лежав один з нападників, молодий монгол. Мабуть, був поранений і приповз сюди, щоб сховатися. В спині монгола стирчав широкий кухонний ніж, а на ослінчику перед пічкою сиділа нерухома Зара й не відповідала на запитання сотенного.

«Гарне Різдво вийшло, — подумав Чміль, — а могло бути ще страшнішим, якби не Фавн. Який же я йолоп, що в таку ніч не виставив вартових. Не офіцер, а жалюгідний аматор».

11