Чорна рада

«Мабуть, що дармо, - думає собі Шрам, - мабуть, не така божа воля, щоб Україна з упокоєм хліба-солі уживала! Чи, може, приходить уже кінець світу, що возстане свій на свого? І звідки ж підіймається хмара, боже ти мій милий?.. Запорожжє перше було гніздом лицарства козацького, а тепер виводить тілько хижих вовків да лисиць. Отеє, мабуть, дожились вражі сини до порожніх кишень, то й заводять між народом трусу, щоб під каламутний час людським добром поживитись. Завидно, мабуть, стало проклятим сіромахам, що в городового козака повно в господі. А який же враг посилав на Запорожжє, як, по розгромі ляхів, усякому було вільно займати займанщину? Ні, ось підем лицарювати!.. П'янствовати да баглаї бити, а не лицарювати!.. Пожалуй, інші спасенні душі справді одбігли займанщйни, яко суєти мирської; а другий розбишака пішов у Січ, аби не робити діла на господарстві. От і налицарювали! Утішайсь, Україно, своїми дітками! Іванець підлестивсь до січовиків да тепер і коїть з-під руки в князя, що хоче. Бачу, до кого він добирається, - хоче Сомкові дружби доказати, да ще ж бог нас не зовсім покинув; іще, може, набереться сотня-друга вірних душ на Вкраїні!» Мізкуючи так, слухає, аж іспереду піднявся якийсь галас. Косили над дорогою косарі, а один упивсь да й простягсь серед шляху; а Василь Невольник, мабуть, задрімав да й наїхав; от і зчинилась заверюха. Завзятий під ту чорну раду сільський люд зробився. Шрам стиснув коня острогами і підбіг швидше до ридвана. - Кармазини! - гукали п'яні косарі.- Ізнов розплодилась вельможна шляхта поміж миром! Да нам не вперше викошувати сей бур'ян по Вкраїні! Да й точаться до ридвана, махаючи косами. А один преться з сокирою, щоб притьмом колеса рубати. - Геть, іродові душі! - крикне на них Шрам. Побачивши перед собою попа, усі зараз трохи й зупинились. - Що се? - каже Шрам. - Чи ви турки, чи татаре, що нападаєте на подорожніх! Чи в вас християнська душа, чи вже і бога й віру забули? - Ні, панотче,- обізвавсь один,- не забуде чоловік християнської віри довіку! Та як же стерпіти, коли притьмом давлять кармазини людей по дорогах? - Да ще, слава богу, в нас руки не в кайданах! - озвалось уже двоє чи троє. - Ще не попустимо глумитись над собою! Буде вже й того, Що один свиту золотом гаптує, а інший, може, й сірячини не має, один оком своїх сіножатей не займе, а ми ось

із половини косимо. А вибивались із-під ляхів усі укупі - Так! Бачу, бачу! - каже сам до себе Шрам.- Усюди пробралась із Запорожжя халепа! - Із Запорожжя! - кажуть.- Де тобі, панотче, із Запорожжя? Це все наші городові коять, а на Запорожжі усяк рівен. Нема там ні панів, ні мужиків, ні багатих, ні вбогих - Біднії, сліпорожденнії ви діти! - сказав їм крізь сльози Шрам - Нехай господь змилується над вашою темнотою! Пустіть коней, пустіть! Не заступайте дороги, а то я призову на ваші глави проклятіє господнє! - Ну, вже пустімо, нічого робити,- кажуть косарі, розходячись по боках дороги.-

Знав ти, панотче, що сказати! А вже якби не ти, то ми б дознались, із якого дерева повиточувані спиці в ридвані. Не оборонили б його й позлотистії цяцьки, щр дурнії ляхи повимудровували! - Нехай вас бог помилує! - каже од'їжджаючи Шрам.- У тяжкому недузі ви ходите!

Проклят, проклят химородник, що заморочив вам голови! Отакі пісні слухали наші подорожні до самого Ніженя. Чи заїжджав Шрам до кузні

іпдковати коню підкову - у кузні коваль, за'6увши про залізо в горні, балакав з хуторянами про чорну раду. - Що ви,- каже,- лагодите чересла та лемеші? Лагодьте лучче батьківські списи, бо буде хутко усім робота, їхали в Ніжень запорожці, дак казали, що знов піднявсь такий гетьман, як Хмельницький. Чи сходилась де у сельці між миром судня рада - діди, замість щоб укладати громаді суд, розказовали, звідки почалось козацтво і як увесь мир вибивсь був

із-під ляхів і недоляшків на волю. - Що тепер за державці-козаки? - каже інша сива борода (бо тоді поважні посполитії люде носили бороди) - Ще з такими можна поборотись. То он як за

Наливайка або за Павлюги були ляхи-державці да недоляшки! Один над сотнею сіл!

Та і з тими якось же наші справлялись. Он, як був Кисіль або Вишневецький

Єрема.. Батечки! Було йдеш, чумакуючи, степом. «Чиє село?» - «Вишневецького».-