Чорна рада

Шрам понуро: - Се вже так: дігтяр і смердить дьогтем. Коли взяв польку, то вона тебе наскрізь своїм духом пройме. Як ось, тілько що наші в'їжджають у ворота, аж пан Гвинтовка вертається з польовання в другі. Круг його хорти на мотузках; за ним їдуть козаки, трублять у роги, да ще пар зо дві й волів ведуть за собою. - Еге, добродійко! - каже Шрам Череванисі.- Да твій брат справді, бачу, у пани пошився! Коли козак водив хорти за собою на мотузках? - Се ще не диво,- каже Череваниха,- а диво, що он якого звіря впольовали!.. Як ся маєш, як живеш, пане брате? - закричала до Гвинтовки. - Привітай лиш нежданих гостей. - І жданих, і давно званих! - каже Гвинтовка, під'їжджаючи до ридвана. - Чолом, кохана сестро! Чолом, любий зятю! Чолом, панно небого! Е, да хто ж отеє ще з вами? Невже се пан Шрам? - А кому ж би була нужда,- каже Шрам,- забиватись сюди аж із Паволочі? Ось мій і син, пане полковий осауле, тобі до послуги. - Ну, вже такої радості я й не сподівавсь! - каже Гвинтовка. - Настусю,

Настусю-серденько! - крикне, обернувшись до будинку. - Вийди лиш подивись, які до нас гості завітали! У дверях з будинку показалась господиня. Ще була молода і хороша, тілько бліднолика пані. Зараз було видно, що се не нашого пера пташка. Не та в неї хода, не та й постать, да й українська одежа якось їй не припадала. А гарна, чорноброва була пані. - Княгине моя, золото моє! - каже їй Гвинтовка.- Привітай же моїх гостей щирим словом і ласкою. От моя сестра з дочкою; от мій зять; а ось високоповажний пан

Шрам із сином. Його всяк знає на Вкраїні і в Польщі. Княгиня зійшла з рундука назустріч гостям, веселенько всміхаючись, тілько дивилась якось так жалібно, що аж чудно усім здалось. Зараз можна було догадатись, що в неї лежить на душі якесь тяжке, невсипуще горе. Гвинтовка скочив з коня, узяв свою жінку за руку і підвів до ридвана. А

Череваниха з дочкою тож вилізли з ридвана, щоб привітатись із своєю вельможною родичкою. Оглядують тую княгиню, як яке диво; до неї, аж княгиня наче їх і не бачить. Щось друге в неї перед очима; аж помертвіла, наче щось страшенне побачила. Далі як крикне не своїм голосом: - Ридван! - да й упала без пам'яті. Усі засмутились; не знали, що се з нею сталось. Один Черевань усміхавсь, догадавшись, що тому за причина. - Ге? Не дивуйтесь,- каже,- бгатці: ридван сей узяли ми під Зборовом, а в ридвані сидів князь із княжам. Князя ж погнали татаре до Криму, її княжа вражі козаки, насунувшись, кіньми затоптали. Княгиню тим часом підвели з землі. Здихнула небога на вітрі, да, мабуть, почувши, що сказав Черевань, аж застогнала, наче її хто ножем шпирнув у серце. - Бач, лядське кодло! - каже тоді крізь зуби Гвинтовка.- Я думав, вона вже забула прежні норови, аж, мабуть, вовка скілько хоч годуй, а він усе в ліс дивитиметься! - Га-га-га! - засміявсь Черевань.- Хіба ж я тобі не казав: «Ей, не бери, бгате

Матвію, ляшки: не буде тобі з нею щасливого життя!» - Цур йому! - каже Гвинтовка.- Годі вже про се! Просимо до господи, дорогії гості. Ви, черті! - гукнув Гвинтовка на свої слуги.- Чого стоїте поторопівши?