Чорна рада

Однесіть панію в покої. - Скажи, бога ради,- спитавсь у Гвинтовки Шрам, як увійшли до світлиці,- що отеє за дикий звір із рогами показавсь у ніженських пущах? Ганялись наші батьки по низових степах за білорогими сугаками; ганялись наші діди, коли правда, що співають у піснях, і за золоторогими турами по Дніпрових борах, а на такого тяжконогого звіря ще зроду ніхто не полював. - Інший,- каже,- панотче, тепер час, інші й звичаї. Сугаки да тури їли одну траву, а сей тяжконогий звір перегризає дуб і всяке дерево при самому корені. - Га-га-га! - засміявсь веселий Черевань.- Се вже, бгатику, справжня загадка. - Он, бачите,- каже Гвинтовка,- ідуть у двір, познімавши шапки, ніженські кушнірі да салогуби. Які тепер смирні та покірливі, що в мене воли в дворі; а піди поговори з іми в магістраті: там зараз покажуть тобі трухлий шпаргал із вислою печаттю! - Да що ж тобі заподіяли сі добрі люде? - питає Шрам. - Справді, що добрі! - каже, всміхнувшись, Гвинтовка.- Коли б ти почув, панотче, як сі добрі люде на городову старшину з запорожцями похваляються! Запорожці тепер з міщанами як рідні брати; п'ють да компонують укупі, як би нашому брату яму викопати. І така завелась смілость у вражих мугирів, що їде значний козак улицею, ніхто й шапки не ламає. - Да підожди ж, пане-брате, - каже Шрам, - а ти ж сам чия сторона? - Отеє ще! - каже Гвинтовка.- Авжеж, гетьманська. - А чого ж ти водишся з запорожцями? - Хто се тобі сказав? - Хто б не сказав, а чутка така, що ти бенкетуєш із ними не згірш од міщан. - Плюй ти, панотче, тому в вічі! Щоб отеє я, будучи паном на всю губу, не знайшов собі ліпшої компанії над запорозьку челядь! - Так, так,- каже собі крізь зуби Шрам,- бачу вже я добре, що ти пан, хоть і не кажи. А Гвинтовка глянув у вікно да й гукнув на свої слуги: - Хлопці! Бийте вразьких личаків по гамаликах! Женіть батогами з двору хамове кодло! - Казна-що, бгате! - каже Черевань.- Хто ж таки християнина, наче собаку, проганя од порога! А Шрам, не витерпівши, додав: - Так робили тілько пани ляхи да наші недоляшки. Чи не обляшила й тебе твоя княгиня? - Як отеє так? - крикне Гвинтовка. - Так, що твої речі і звичаї годились би й звірю Єремі. Почервонів, як мідень, Гвинтовка. - Батьку! - каже.- Од одного тебе я стерплю такі речі, не проливши гарячої крові! Я такий Єрема, як ти Барабаш. Єрема!.. Да нехай сатана візьме мою душу, коли не рад я повсякчас вийняти за Вкраїну шаблю один против десятьох! Да й вийняв з піхви шаблю і блиснув нею на сонці; а сонце вже сідало і тілько на сволоці крізь вікна червоніло. - Ну, ну, угамуйсь,- каже Шрам,- хіба ж я тебе не знаю? Мало чого скажеться під гарячу минуту? Не все, кажуть, переймай, що по воді пливе. А сам собі подумав: «І Єремі дорога була Україна; і він махав за неї шаблею: як не махати, боронячи свої маєтності?» - І справді,- каже Гвинтовка,- припало ж мені тепер змагатись, як треба гостей шановати. А гей, княгине! Давай лиш козакам вечеряти!.. Помиливсь ти, панотче,- каже знов до Шрама,- дуже помиливсь, сказавши, що жінка мене обляшила. Тривай лиш, чи не я її окозачив. Дивись: не гайдуки, не маршалки застилають у мене стіл. Доказали ми ляхам козацької слави: княгині їх тепер служать козакам за столом і не за столом! А ти кажеш, що жінка мене обляшила. Княгине, моє ти золото! Чи ти спиш, чи не чуєш? Вечеряти козакам пора! Так вигукував осаул полковий Гвинтовка: хотів притьмом довести перед Шрамом, що в його жінка все одно, що служебка, хоть би вона була сто раз княгиня. І так, як мертве нехотя устає на чарівницький поклик з домовини, так тая княгиня, мов не своїми ногами, увійшла до світлиці на грізний поклик свого чоловіка. І так, як молода рабиня у старого, сивобородого турчина служить, і тремтить, і низько покланяється, так і та нещаслива княгиня, догоджаючи свойому чоловікові, низько вклонилась гостям і почала застилати стіл білою скатертю. А руки ж то білі, ніжнії, засукані по-хазяйськи по лікоть, здаються чистішими од скатерті і ніжнішими од миткалевих рукавів - сіяють крізь вечірню тінь, як свіжий сніг ранком надворі. Чи на те ж вони виховані, випестовані, щоб, покинувши високі князькії замки, застилати стіл козакові?

- Не честь, не слава хіба козакам,- каже господар, гледя на неї,- що в їх такії слуги? Сестро, небої о, прошу ж до гурту. Сідайте да й не клопочітесь у мене в господі ні про що, як пани над панами. Вам услуговуватиме горда польська папі, високоімснитая княгиня! А Череваниха каже: - Ридван наш так налякав твою господиню, що коли б їй - у добрий час мовити - чого не сталось із переполоху. Може б, ізмити її свяченою водою, да нехай би наділа сорочку пазухою назад? - Е, сестро! - одвітує Гвинтовка. - Мій голос підніме її і з домовини. Не вважай, що вона така смутна сьогодні: скажу тілько слово, так зараз розвеселиться да ще й через шаблю поскаче. Наші козачки танцювали ж колись під лядську дудку. Хто б то зміг розказати, що на ту пору діялось на серці в бідної княгині!