Чорна рада

Сподобавсь, видимо, козак дівчині. - Ось подивись, дідусю,- каже Черевань, привівши Петра до божого чоловіка,- чи той се Шраменко, що переплив Случ під кулями? Їй-богу, я й досі дивуюсь, що таке молоде, да таке сміле! Пробравсь у лядський табор, убив хорунжого й корогов його приніс до гетьмана. Що ж би тепер воно зробило! Божий чоловік положив Петрусеві на голову руку да й каже: - Добрий козак; по батькові пішов. Одвага велика, а буде довговічний, і на війні щасливий: ні шабля, ні куля його не одоліє,- і вмре своєю смертю. - Нехай лучче,- сказав батько,- поляже од шаблі і од кулі, аби за добре діло, за цілість України, що ось розідрали надвоє. - Ну, годі ж, годі вже про се! - каже Черевань.- Ось я вам дам краще діло до розмови. І дістав із полички жбан, прехимерно з срібла вилитий і що то вже за приукрашений! Не жалували пани грошей для своєї пихи і потіхи. По боках бігли босоніж дівчата - інша і в бубон б'є; а зверху сидів, мов живий, божок гречеський, Бахус. Тим-то Черевань і звав сей жбан божком.

- Шкода мені, дідусю, твоєї темноти,- каже кобзареві,- Ось на лиш полапай, яке тут диво. Се я в Польїці таке собі доскочив. - Суєта суєтствій! - каже той, усміхнувшись - Ні, бгатику, не суєта! Ось як вип'ємо з божка по кухлику, то, може, не так заговориш. - Із божка! - каже Шрам.- Так отсей чортик зоветься в тебе божком? - Нехай він буде й чортик,- одвітує Черевань,- тілько кажуть, що в старовину у греків… Був народ греки, так, ііримірно, як ми тепер козаки… Народ нелюдимий,- от що!.. Таку тих то греків сьому божку, кажуть, була велика шаноба. - А в тебе вже не така? - питає Шрам. - Ні,- каже,- на мене він не нарікатиме, а от коли б ви його не зневажили. І достав мальовану тацю, сріблом ковану. А на таці було намальоване таке, що всяке б засміялось. Жидок дає запорожцеві напитись горілки з барильця.

Запорожець так і припав до барила, а жид - одно од страху, а друге од скнарості

- держить та й трусигься. А зверху і підписано: «Не трусись, псяюхо: губи поб'єш'» От на таку-то тацю поставив Черевань п'ять кубків ріпок да й почав наливати якусь настойку з того божка. - Се, бгатці,- каже,- така в мене настойка, що мертвий устав би з домовини, якби випив добру чарку. Да й обніс усіх; не минув і Василя Невольника, хоть той стояв собі оддалік, мов у монастирі служка перед ігуменом. - Ну, бгаге Михайле,- каже, повеселівши трохи од того трунку, Шрам,- загадаю ж я тобі про твого божка загадку: стоїть божок на трьох ніжках; король каже: «Потіха моя!», краля каже: «Погибель моя!» - Ну, бгатику,- каже Черевань,- хоч убий, не второпаю. Дак, як як? Король на трьох ніжках, а краля каже: «Погибель моя»? - Не король, а божок на трьох ніжках, як от і твій. Король каже: «Потіха моя!», краля каже: «Погибель моя'» - А, пек же його матері, як мудро!.. Король каже: «Потіха моя'» Себто, бач, як чоловік уп'ється, то вже тоді кричить: «Я король!»

А жінка: «Ох, погибель же моя! Де ж мені тепер дітися?» - Якраз так! Тілько, братику, твоя жінка не злякалась би тебе, хоть би ти й королем зробивсь! - Іще не одгадал! - каже Черевань. Ану ж ти сам! - Мені не диво, а от якби ти показав свою премудрість! - Моя премудрість, бгатику,- сказав Черевань,- знає тілько налити та випити; а там собі мізкуйте, як хотя. На те ви попи, на те ви мужі совіта, на те ви народні голови. Не вадило б і не понам,- одвітур Шрам,- не вадило б і не мужам совіта знати, що король тут - тіло, а краля - так се душа. Тіло потішається, як чоловік зап'є, а душа погибає; от і все. - Пгавда, бгатику, їй богу пгавда! - сказав, похитуючи головою, Черевань.-

Вип'єм же ще по кубку! Аж ось увійшла до гостей Череваниха, молодиця свіжа й повновида, пряма, як тополя,- замолоду була дуже хороша. Підійшла до Шрама під благословеніє. Він її поблагословив, да, як пані була гожа, і вони ж таки давні приятелі, то ще схотів

і попросту з нею привітатись, да й каже: - Позвольте з вами привітатись, добродійко? А вона каже: - Да як же зволите, добродію! Да й поціловались любенько. Тогді Череваниха ще обнесла гостей. Черевань випив на радощах повний кубок, бризнув під стелю да й каже: -Щоб наші діти отак вибрикували! А Череваниха почала вести за чаркою розмову: - Так отеє,- каже,- ви на прощу, панотче? Святе діло!.. От, моя дружино,- обернулась до чоловіка,- от як добрі люде роблять: аж із самої Паволочі ідуть молитись богу. А ми живемо ось під самим Києвом, да ще не були сю весну й одного разу у святих угодників. Аж сором! Да вже ж як собі хочеш, а в мене не дурно ридван наготовлений. Причеплюсь за пана Шрама, да куди він, туди й я. От божевільне жіноціво! - каже Черевань,- Куди він, туди й я!.. А як же пані