Чорний іній

«Сьогодні настрій паскудний. Якісь передчуття... Це не дивно — після двох зимівель ця експедиція аж ніяк не сприяє стабілізації психічних реакцій. Сенсорний голод, активізація процесів уяви, нестійка психічна діяльність. І, очевидно, типове для полярника відкриття — цінність спогадів, які в нашому, позбавленому подій та вражень житті, мають неабияку силу впливу, майже, як галюцинації. Компенсаторні реакції, — так кажуть психологи. Мій синоптик капрал Клок формулює це по-іншому: у солдата всього повинно бути вдосталь — жратви, шнапсу, дівок, сну і стрілянини. Поки що тут вдосталь тільки сну. А від останнього — вбережи нас, Господи!»

Йозеф Гревер гірко посміхнувся. Так, йому, доктору природознавства, нащадкові великого германського географа, лікаря й астронома Ієроніма Мюнцера, майору Абвера, старому борцеві НСДАП, доводиться відбувати тут уже третю експедицію. Третю! Вочевидь, це якась закономірність великої політики, яка ще знайде свого дослідника: тих, хто стояв біля джерел потужних політичних рухів, тих, хто готував ґрунт для революції, хто здійснював її, після переможного завершення боротьби чекає в кращому разі забуття. У гіршому — куля від «соратників у боротьбі», які приєдналися до руху набагато пізніше і не вибачають того, що «старі борці» бачили вождів такими, якими їх не повинен бачити простий смертний. Про це свідчить досвід усіх революцій, і націонал-соціалістична, на жаль, не виняток.

Але ж були й інші часи. Колись Адольф Гітлер, фюрер та рейхсканцлер, був для нього «психуватим хлопцем із зубною щіткою під носом», так, здається, назвав його Руді тоді в пивниці, де вони весело сиділи, здуваючи пивну піну з вуст. Тепер можна сказати, що й сама націонал-соціалістична партія, подібно до Венери, народилася з піни. Тільки піна ця згущувалася не побіля скель острова Кіпр, а в повних доброго баварського кухлях «старих борців». Так, веселі були часи...

А тепер «єфрейтор Аді» мислить всесвітніми масштабами, й цілі народи для нього не більше, як «расові одиниці». А на справжніх революціонерів очікує розстріл, і кулі для них тримають до часу у казенниках не вороги, а соратники. Це був «перший парадокс Гревера» і головний. Йому подобалися парадокси — своєрідне свідчення гостроти й вишуканості його мислення.

Владу захоплює групка людей, з якими ти нещодавно був на «ти», міг поплескати по плечу. Але тоді вони були такими, як усі, а тепер? Владу не можна плескати по плечу, а вождеві — казати «ти». Інакше він не вождь...

Другий парадокс, «відпрацьований» Гревером, був, на його думку, значно тоншим: історією рухає Його Величність Забобон. Упередженість та ворожість, які є законними нащадками неуцтва, набирають сили у нестабільні історичні періоди. І тоді змінюється обличчя світу. Іноді до невпізнання. Уява, неправильні аналогії, асоціації й припущення плюс емоції відповідного забарвлення та неповне, перекручене знання. На цей кістяк нарощуються політична несамовитість, схильність до містики та ірраціоналізму, амбітність. Той, хто формує подібну психограму мас, хто здатен маніпулювати всім спектром неосвіченості, стає Господарем. Кров, дух, німецька доля, поклик загиблих героїв — наші, німецькі міфи. Під їхнім впливом, як під пресом, формується єдиний арійський моноліт. А педаль керування цим пресом — під ногою у єфрейтора Аді, взутою у лакований черевик. Чи в кірасирський чобіт?

Гревер підійшов до ліжка, застеленого важкою темно-сірою ковдрою з двома червоними смугами по краях. На нижній був витканий напис «Ноги», на верхній красувалися слова «Німецький вермахт». Але щось у ньому опиралося бажанню сісти на цю ковдру, зім'яти ідеально рівну поверхню. Він позіхнув і повернувся до столу.

Третій парадокс, виведений Гревером «для внутрішнього вжитку», проголошував: що більше у революції «національного», то менше «соціального». Духовна енергія народу, національна свідомість, національні почуття — всі ці атрибути ще з часів Лютера поступово виродилися в брязкальця й закінчилися закликами на зразок «Вбивайте їх, як скажених псів!» Отже, хоч з якого боку підступи, а кожна революція схожа на потвору, яка пожирає сама себе.

Такі політичні реалії, і діяти мусиш, хай якими несправедливими вони є, відповідно до цих імперативів.