Чорний іній

— Дим! На півночі дим, пане майоре!

Захеканий Хіпплер стояв на порозі Греверового кабінету. За його спиною височіла постать унтер-офіцера Шпенкера, який поривався протиснутися у вузькі двері, що їх затуляв Хіпплер. Гревер відірвався від зведення радіоперехоплення, яке й досі тримав перед очима, не в змозі подолати приголомшення, й запитально звів брови.

— Спокійно, Хіпплере. Звідки такий поспіх? Дайте доповісти начальникові варти, — підкреслено спокійним тоном промовив він. Спокій давався йому нелегко. Подумки він відзначив проникливість денщика, від якого не приховалася підвищена знервованість начальника та нетерпіння, з яким той чекав звісток від групи, яка пішла до самотнього мисливського будиночка.

«Треба бути обережнішим, — ковзнула думка. — Якщо це помітив він, могло впасти у вічі й іншим. Спокійніше, майоре!»

Шпенкер, нарешті, протиснувся вперед і, збентежено кліпаючи червоними від безсоння очима, доповів, що над скельним масивом у напрямку розташування самотньої хижі до неба здіймається дим, чорний дим. Його помітив три хвилини тому вартовий другого поста рядовий Трайбман. Схоже, хтось підпалив хижу.

— А ракети? Мають бути ракети, — приховуючи хвилювання, перепитав Гревер.

— Ракет не було, пане майоре.

— А цей... Трайбман не міг їх проґавити?

— Виключено, пане майоре, — не зморгнувши оком, заперечив унтер-офіцер Шпенкер.

«Так воно, мабуть, і є. Цей не збреше. Тоді якого дідька горить ця хатина?! Що маю думати про все це?! Ран або ж Айхлер повинні були знищити хижу й одразу ж сигналізувати ракетами. Хижа горить, а ракет нема. Тоді... Це червоні? Навіщо? Вони ж демаскують себе. Я не можу збагнути їхньої логіки...»

Ці думки прокручувалися в голові Гревера, доки він надягав куртку й у супроводі Шпенкера прямував до лівого середнього виходу. Ступав підкреслено неквапно, хоча в душі люто проклинав мерзотника Айхлера, ідіотську логіку червоних, необхідність маскувати підвищену зацікавленість у діях групи, яку послав до хижі. Але він уже прийняв рішення.

— Фельдфебеля Хайста до мене! — наказав, цього разу не стримуючи люті.

«Обставини конче потрібно з'ясувати до кінця. Треба послати туди нарти. За чотири години мусять упоратися».

Він стояв, уперши руки в боки й зіщуливши очі, задумливо дивився на пасма чорного диму, що ліниво піднімалися в похмуре сіре небо.

— Хайсте! Зробіть розвідку хижі: чому горить, хто підпалив, де група гауптмана Айхлера? Якщо там червоні, — в бій не встрявати. Розвертайтеся — і назад. Ви повинні повернутися й доповісти результати. Зрозуміло?

«Чорт забирай, зараз усе це не так уже й важливо — живий Айхлер чи ні. Його радіограму надіслано до Берліна — ось те єдино важливе, що визначить мою подальшу долю. Невже це кінець?»

— Візьміть двох собак з моєї упряжки. Ви повинні повернутися, — байдуже повторив він, подумки зважуючи шанси на повернення фельдфебеля Хайста.

— Я зібрав вас не для того, щоб розподілити відповідальність. Начальником експедиційного загону лишаюсь я і цілком усвідомлюю цей факт. Я зібрав вас, аби сповістити своє рішення. Гауптман Айхлер відсутній, лейтенант Тума загинув. У обер-лейтенанта Ланґера інші обов'язки. Він... лікує, — Гревер виділив останнє слово і цим змусив лейтенанта Фогля швидко позирнути на Ерслебена. — Не будемо відволікати його. — Гревер витримав паузу і, немов повертаючись до дійсності, провадив: — Сподіваюся на ваше розуміння і розраховую, що кожен з вас, зваживши всі обставини, зрозуміє і підтримає моє занепокоєння. Не хочу приховувати від вас своєї стурбованості обставинами, що склалися.

Він виклав їм свої міркування. Говорив, не дивлячись на офіцерів, що стояли перед ним, однак зауважив, як поступово змінювалися їхні обличчя. Закінчив твердо:

— Я не астролог і не віщун, — у його голосі промайнула ущиплива іронія, — однак передбачаю, що нападу червоних треба чекати повсякчас. Про це свідчить їхня спроба пробратися на наше горище. Гадаю, нема потреби пояснювати вам мету цієї спроби? Чисельність їхнього загону нам невідома. Тому, аби уникнути зайвого ризику, наказую: обер-лейтенанте Ерслебене і лейтенанте Фоглю, зберіть найважливішу технічну документацію, яка стосується секретної апаратури, відкладіть лише необхідну для підтримування станції в робочому стані, знайдіть двох надійних солдатів і відразу ж переправте її на об'єкт номер два для подальшої передачі на «Фленсбург», який от-от має прибути. Так буде надійніше, — впевнено підсумував Гревер і запитально подивився на похмурі фізіономії своїх підлеглих. Він був задоволений ефектом. — Ваші міркування?

— Але ж існує система екстреної ліквідації, пане майоре... — випередив старшого за званням Ерслебена лейтенант Фогль.

Від ока Гревера не приховалися стиснуті губи обер-лейтенанта. «Реакція аристократа», — відзначив він.