Читаем Чорний іній полностью

Розподільна коробка, пофарбована білим й ледь припорошена снігом, була на місці, там, де їй і належало бути, між двома каменями, і він швидко знайшов її і розкрив. Помітив і дріт, що вів до заряду. На превеликий подив старшини дріт справді був відмаркований, хоча й без того тягнувся окремо, поза джгутами та роз'ємами. Тільки маркування не червоне, а блакитне.

«По-хазяйському зроблено... Та й від кого ховати? Від нас? Так вони нас тут не дуже-то й чекали... Хіба про всяк випадок?»

Його пройняла миттєва спокуса перерубати дріт ножем, але Батя суворо попереджав, що цього робити не можна — розрив електричного ланцюга міг зчинити тривогу. Старшина з похмурим спокоєм видобув з-за пазухи наготовлений ще на Великій землі невеликий толовий патрон, вставив детонатор, уклав шнур. Оцінив відстань. Вибух не повинен бути потужним. Кабелі й антена повинні залишитися цілісінькими, інакше все втрачає сенс.

«Ну, вперед!»

Він легко стис зубами верхню частину запалу, вивільняючи десь усередині кислоту, яка за півтори години проїсть маленький гачок, і ударник зробить свою справу.

«Ось так. Чого мене сюди, зрештою, послали, — на кутні реготати, чи як?!»

Німець так і стоїть, пантрує.

«Тепер тільки б тихенько забратися геть...»

<p>51</p>

Вони чекали. Щербо спостерігав за об'єктом, обережно висовуючи бінокль із-за виступу. Група роззосередилась просто над німецьким постом, який вони обстежили минулої доби і на який Щербо сподівався як на стратегічний пункт заключної фази операції. Потай виконавши далекий обхідний маневр, спецкоманда впритул наблизилася до супротивника. Бійці сховалися в навислих над урвищем скелях, ледве утримуючись на нешироких полицях та карнизах. Джафар та Назаров — за три метри над входом, Гаральд і Ткачук — трохи вище, праворуч. Вони чекали.

План визрів давно, і зараз Щербо неквапно обмірковував становище, дедалі більше утверджуючись, що обраний спосіб дій правильний. Ніде не знайшов помилки і почав думати про полоненого.

«Не подобається він мені. Навіть сформулювати важко, чим саме... А ти спробуй. Ну, по-перше, я ні на крихту не вірю в його виснаженість і безсилля. Він явно береже сили. Вичікує, стежить за кожним з нас, оцінює... Хитра сволота. Надати інформацію й виконувати накази — цей шлях він відкинув, відмовившись відповідати на мої запитання. Та й купити життя ціною запопадливості зрадника — надто примарна перспектива. Він розуміє, що шансів у нього небагато, тому спробує використати найменший. А чи є такий? Ще раз обдумаємо послідовність дій. Якщо ми спробуємо сунути носа на пост до того, як зміна вартових рушить сюди... Зробити це треба обов'язково до того, як вони вийдуть з бази, хвилин за п'ятнадцять, інакше все відбуватиметься просто в них на очах. Кілометр між станцією та постом вони пробіжать швидко, хвилини за чотири. Вхід до поста знаходиться у невеликій заглибині, відтак зі станції не проглядається, точніше, погано проглядається. На щастя, льодовик має посередині опуклість, яка й заважає спостереженню. Отже, весь вхід відкриється їм на півшляху, коли вони добіжать до середини. А що ж станеться, якщо ми сунемося раніше? Передусім, порушення розкладу — надто рання зміна варти відразу насторожить, бо це нечувано! Друге — якщо ми все-таки спробуємо використати полоненого, то неминуче виникне запитання, чому зміну веде не начальник варти, не розвідний, а саме Айхлер? Всі всередині, напевне, знають, що його кудись послало начальство, отже, начальником варти він зараз не може бути — «солдатський телеграф» завжди працює безвідмовно. Настороженість зростає. Ті, що посуваються за спиною гауптмана, підозріло ховають обличчя... Кожен з цих чинників сам по собі, можливо, не такий уже й значний, але вкупі... Загальна обстановка тривожна, драконівський інструктаж варти, всі зорієнтовані на підвищену пильність... Елементарно зв'язатися з базою телефоном і пересвідчитися. Все проти нас. А що відбувається в голові цього гауптмана? У вартівні — четверо, ось-ось з'являться ще п'ятеро. Все вирішують миті. Де гарантія, що він буде поводитись покірливо і не намагатиметься скористатися обставинами й викинути якогось коника? Адже цілком достатньо натиснути на спуск. Постріл, тривога, і все пішло шкереберть. Отже, використовувати оцього фашистика ризикованіше, ніж діяти самим, навпростець. Правильно зробив, що полишив його на старшину й Сиротіна біля північно-західного входу на льодовик... Отже, п'ятеро проти п'ятьох... Це проти тих свіженьких, відпочилих, що домчать до поста міняти своїх втомлених товаришів. А їх — четверо. Важкувато доведеться, але... Шкода, не встигли до обіду, все-таки троє — не п'ятеро...»

Він знову спрямував бінокль у бік станції. До зміни варти залишилося двадцять хвилин.

«Тільки б нам із старшиною одночасно вийти на об'єкт...»

Перейти на страницу:

Похожие книги

Афганец. Лучшие романы о воинах-интернационалистах
Афганец. Лучшие романы о воинах-интернационалистах

Кто такие «афганцы»? Пушечное мясо, офицеры и солдаты, брошенные из застоявшегося полусонного мира в мясорубку войны. Они выполняют некий загадочный «интернациональный долг», они идут под пули, пытаются выжить, проклинают свою работу, но снова и снова неудержимо рвутся в бой. Они безоглядно идут туда, где рыжими волнами застыла раскаленная пыль, где змеиным клубком сплетаются следы танковых траков, где в клочья рвется и горит металл, где окровавленными бинтами, словно цветущими маками, можно устлать поле и все человеческие достоинства и пороки разложены, как по полочкам… В этой книге нет вымысла, здесь ярко и жестоко запечатлена вся правда об Афганской войне — этой горькой странице нашей истории. Каждая строка повествования выстрадана, все действующие лица реальны. Кому-то из них суждено было погибнуть, а кому-то вернуться…

Андрей Михайлович Дышев

Детективы / Проза / Проза о войне / Боевики / Военная проза