Читаем Чорний іній полностью

За шість годин Смага опритомнів. Відчув, що може поворухнути головою. Обережно спробував роздивитися, все ще остаточно не вірячи в те, що сидить у приміщенні й крутить головою, а навколо — ні снігу, ні криги, і долоні відчувають шерехате тепло дерева.

... Після того, як петляючи льодовиком, контужений, напівпритомний Смага набрів на німецький барак і крізь снігову завію розпізнав, нарешті, невиразні обриси, сили покинули його остаточно. Він автоматично пересував ноги, і єдиною думкою було не впасти. Він ступав, не криючись, хурделиця, яка густішала з кожною хвилиною, ховала його від стороннього ока. Побачив біля барака чиїсь метушливі силуети, зупинився, насилу пересмикнув затвор. Потім праворуч, на протилежному боці, почув стрілянину, подумав, що це дуже до речі й спробував прискорити свої дерев'яні кроки.

Підійшов до торця барака й здивувався, що досі не зустрів опору. Втупився в драбину, що вела до розчиненого вікна на горищі. Несвідомо поставив ногу на перетинку. Всі відчуття щезли, немов вимерзли, зникло все, окрім єдиної мети: треба, конче треба залізти на горище й зачаїтися...

«Ну й історія... — він згадав, як з останніх сил скинув драбину вниз, потім закляклими руками смикав засув. — От бовдур, мабуть, у голові тоді зовсім змерзлося... Вони ж могли легко здогадатися. Вочевидь, щось завадило... А що ми маємо навколо? Та тут цілий палац!..»

Хоч очі автоматично вихоплювали деталі, які фіксував мозок, він почувався незвично — вперше за три доби лице не шарпали полярні вітри.

«Все з сухої соснової деревини, комфорт... У даху всі щілини зашпакльовані, — по-хазяйському... Адже тут це зовсім не зайве — снігова порохня проникає в шпарини навіть непомітні оку, а в дірку від цвяха хуртовина за добу нанесе метровий замет... Ну що, Володимире Олексійовичу, розтрощимо цей тевтонський палац? Не можна, ні, не можна! Не для того я тут!»

Вибрався з-під купи спальників, акуратно складених під одним із схилів горища, став рачки й заходився шукати ляду...

Простукотіли близькі постріли. З того, як безладно заметушилися німці, Смага визначив, що вони геть перелякані.

З жалібним дзвоном посипалося скло. Гамір, лайка... Хтось прогорлав німецькою: «Загасіть світло!»

Смага дочекався свого часу.

Стрілянина ширилася, тепер торохтіло з усіх боків. Він швидко впорався з замком, відкинув ляду і глянув униз. Драбина притулена до отвору. Почав швидко спускатися.

Сходинки скрипіли так гучно, що йому здавалося, на це рипіння збіжаться всі, але в колотнечі бою ніхто Смагою не цікавився.

З-за рогу зненацька вилетів офіцер і мало не наштовхнувся на Смагу. Він біг так стрімко, наче хотів сповістити когось про страшну новину. Страх спотворив його обличчя, коли офіцер уперся в дуло автомата. Він завмер лише на секунду, бо Смага холоднокровно натискав на спуск і стріляв навсібіч. Кинувся в коридор, мов у холодну воду. На ходу віялом від живота прочесав густий присмерк тісного простору. Набої не економив. «У моєму становищі скупитися не можна, скупий платить двічі, а життя одне... все треба робити надійно, без помилок...»

Десь зовні рвонули одна за одною дві гранати, потім ще... Ліворуч від центральних дверей знову часто закалатав кулемет.

Двері кімнати шифрувальників Смага знайшов швидко. «Вони, звичайно, оббили їх листовим залізом — за інструкцією...» Вгатив чергу в замок, ударив ногою. Ще черга всередину... «Привіт, камради! Двоє заспокоїлися... Вперед... Хто ще? Нема? Чудово! Двері вже не замкнеш... Стіл сюди... Важкий, сволота! Де ж ця машина клята? Де ця мрія шифрувальника?.. Ага, ось це диво криптографії! Кабелі! Швидко відключити кабелі!.. Біжать сюди... тупотять, наче носороги».

Почав шукати набої.

Стріляли тепер і ліворуч, і праворуч. Він підхопив чийсь повний магазин і поставив замість порожнього. Швидко оглянув трупи, витяг з-за халяви в одного ще два магазини.

Німці починали нову атаку.

<p>62</p>

Гревер ковзнув ліворуч по коридору, притискаючись до стіни, просунувся до апендикса. Зазирнув за ріг — порожньо, тільки двері рипіли й хиталися на вітрі. Він міг піти. Але куди? І навіщо?

Проскочив далі. Ліворуч розпласталося чиєсь мертве тіло. Він упізнав Ерслебена. «Ось він — кінець... Чи довго ще?..»

Те, що він задумав, було безглуздям. Але він хотів це зробити. Не задля когось — для себе. «Жест очищення?..»

Ліворуч методично торохтів кулемет. Чи надовго його вистачить?

Він досяг відсіку, де тримали полонених англійців. Простягнув руку до замка, але обірвав рух на півшляху, помітивши, що двері незамкнені. Погане передчуття ворухнулося всередині.

Праворуч знов розпалювалася стрілянина, й коридором літали сліпі кулі. Ліворуч промайнула чиясь спина. Ланґер? Здається, він... А навколо — нікого. Він штовхнув двері і ковзнув усередину, тримаючи пістолет напоготові.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Афганец. Лучшие романы о воинах-интернационалистах
Афганец. Лучшие романы о воинах-интернационалистах

Кто такие «афганцы»? Пушечное мясо, офицеры и солдаты, брошенные из застоявшегося полусонного мира в мясорубку войны. Они выполняют некий загадочный «интернациональный долг», они идут под пули, пытаются выжить, проклинают свою работу, но снова и снова неудержимо рвутся в бой. Они безоглядно идут туда, где рыжими волнами застыла раскаленная пыль, где змеиным клубком сплетаются следы танковых траков, где в клочья рвется и горит металл, где окровавленными бинтами, словно цветущими маками, можно устлать поле и все человеческие достоинства и пороки разложены, как по полочкам… В этой книге нет вымысла, здесь ярко и жестоко запечатлена вся правда об Афганской войне — этой горькой странице нашей истории. Каждая строка повествования выстрадана, все действующие лица реальны. Кому-то из них суждено было погибнуть, а кому-то вернуться…

Андрей Михайлович Дышев

Детективы / Проза / Проза о войне / Боевики / Военная проза