Дата Туташхіа

Чоніа почимчикував до лазні.

Класіон раптом надсадно закашлявся.

— Простудивсь я, мабуть, учора,— сказав він, ледве віддихавшись.— Чогось нездужається мені.

Ми ледве вмовили його піти до Бікентія Іалкапідзе, що командував, у ті дні у в’язничній лікарні. Класіон ліг і більше не вставав, але про це — потім.

— Кажуть, там велика сварка, мало до рукопашної не дійшло? — мовив Дата Туташхіа.— Ходімо подивимось, який там парламент і що говорять.

До нас причепився й Поктія. Ми спустилися в підвал.

«Народні посланці» завдали досить-таки відчутної шкоди арсеналові бунтівників. Найперший це запримітив Поктія.

— Ви тільки подивіться на цих пранцюватих, скільки цегли напиряли! — розсердився на парламентаріїв Поктія.

І справді, сюди багато наносили цегли — нашої основної зброї.

У карантині, пробачте,— в парламенті зібралося чоловік сто, і кожен сидів на «стільці», складеному з цегли. Витримати це було для Поктії понад його сили, і він штурхонув «стілець» під першим же парламентарієм, котрий потрапив йому на очі. «Народний посланець» гепнув на підлогу, але ніхто не зважився ремствувати, бо всі знали, що Поктія розпоряджався всіма людськими й матеріальними ресурсами збройних сил повстання. Лише звідкись здалеку, з кутка, долинув тонкий писк, наче нявкало кошеня:

— Велике диво, закінчимо й віднесемо назад... Раз треба, звісно, однесемо, а як же?

Поктія грізно обдивився всіх присутніх і пішов собі.

— Продовжуємо, товариші. Навіщо обурюватися? Ось вам приклад, пряма паралель з проблемою, яку ми обговорюємо: стан війни і закони, які він диктує!.. Ага, так про що я говорив?.. Ви, добродію Пхакадзе, з цієї трибуни заявили, ніби щодо вас було порушене, вірніше, неправильно застосоване правило роздавання обіду, правило, встановлене для цієї конкретної ситуації. Чому це сталося, панове? — Оратор патетично здійняв руки, але його перебили:

— Саме правило не годиться, треба змінити!

— Чому не годиться?! — обурився оратор.

— Непридатний той закон, той правовий статус-кво, навіть та ідеологія, що сама породжує можливість та умови для свого викривлення,— аж надто запально сформулював опонент.

— Правильно, справедливо! Непридатний метод, який суперечить наслідкам його застосування!— підтакнув з глибини карантину чийсь бас.

— Нора, заспокойтеся! — крикнув оратор.

— Ця думка належить не самому Норі. Такої позиції дотримуються й «акція миру» та праве крило «дезинфекторів»!— гукнули знову.

До камери вбіг хлопчик-вістовий, після сліпучого надвірного світла звикся з темрявою, упізнав оратора, сплеснув у долоні й дзвінко прокричав:

— Е-ге-ей! Керкадзе, наледве знайшов! Тебе випускають!.. А ти тут язиком стіни вилизуєш!

Це повідомлення було цікаве тим, що за ті два дні, коли тривав заколот, закінчився строк ув’язнення в кількох арештантів, але то був перший випадок, коли викликали на звільнення.

— Скільки душ звільняється? — спитав Дата вістового.

— Вісімнадцять, але виходять — тринадцять, а на п’ятьох писатимуть... як це?

— Оформлення.

— Еге, оформлятимуть... гей, Керкадзе, то ти підеш?!

— На жаль, я мушу... панове, залишити вас, а то ми знайшли б витлумачення цього питання. Непридатний метод, наслідки якого суперечать його призначенню... так, еге?

— Підеш ти чи ні, кінець кінцем? — підгонили його з іншого кутка.

Керкадзе залишив трибуну.

— Таких хлібом не годуй, тільки дай язиком потеліпати,— шепнув я Даті.

— А як ти думав?— відповів Дата.— Скільки ж часу йому рота не давали розтулити, ось він і балакає від щирого серця, радий, бідолаха, до смерті. А чим йому тепер тішитися? Це тільки називається звільненням, а насправді ж він у неминуче рабство виходить. Сам розуміє — отож і не квапиться.

На дверях з’явився Бікентій Іалканідзе.

— Лист у мене... записка... Хомі,— сказав він, якось дивно всміхнувшись.— Адресований на його партійну кличку. Тут не можу передати. Зайдімо в корпус... отак... між іншим, ніби гуляємо... У Класіона, знаєте жар. Щелкунов його оглянув, сказав, що, можливо, навіть запалення легенів...

Запалення легенів для нього... в такий час!..

Бікентій тицьнув записку Даті Туташхіа й зник. Ми піднялися в комітет, Хома розпечатав записку. Довго читав її і перечитував, а потім передав нам і почав ходити сюди й туди.

Записка була від Тифліського нелегального комітету:

«За такої ситуації будь-яка серйозна допомога й демонстрація солідарності виключені через розгул реакції. Питання продовження чи припинення вашої акції розв’язуйте на місці. Завдання — зберегти учасників, які пройшли бої».

Усі члени комітету, які були тут, ознайомилися з запискою. Нас охопила розгубленість і безнадія. Уперше за ці дні Дата Туташхіа витяг свої бурштинові чотки — ознака того, що він схвильований.

— Скільки чоловік прочитали записку? — спитав Хома Комодов.

Я порахував:

— Семеро!

— Знищіть її.

Амбо Хлгатян підніс до записки вогонь.