Читаем День на пастівнику полностью

Довгенько хлопці були собі нарізно. Івася досада давила, і, лежачи у тіні на травиці, він пригадував, як би його братові віддячити! Думки у невеличкій голові бігли, як хмари у бурю, нігде не зостановлюючись, ні об віщо довго не зачеплюючись. Небагато треба, щоб уражене дитяче серце переболіло, замовкло.

Івасевому поміг бичок, з-за котрого і схопилася недавня спірка. Передрочившись, він підійшов до Івася і, як вірна собака, почав лизати своїм шорстким язиком ноги. Івась дригав ними, а бичок наставляв круто лоб, хотів, видно, битись.

Івась угамував бичка любими словами. Він звав його і бицею, і бичушкою, і славним бицунею. Бичок, на­гравшись, ліг біля Івася, положивши на його голову.

Така дружба, таке товариство пішло між бузівком і невеличким хлоп'ям.

- Івасю! Івасю! - трохи перегодом гукав Грицько, несу­чись полем до бурти.

- Чого? - одгукнувся Івась, забуваючи про недавню спі­рку.

- Ох! - передихав Грицько,- ти, мабуть, зроду-віку не ба­чив такого.

- Якого?

- Збиваю будяки,- важко дишучи, почав Грицько.- Тілько по одній будячині... Аж ген туди до води... Дивлюся, щось блищить проти сонця, як золото горить... А само так і в'є­ться, так і в'ється. Я підходжу... Аж, брат,- отакенна гадю­чище! Оповила кругом будячину, голову наставила проти сонця та й сичить.

- Ну? Їй-богу?

- От побий мене хрест святий! - скрикнув Грицько, махнувши поперед себе рукою.

- Що ж ти не вдарив її?

- Який розумний! Щоб укусила. Піди, коли хоч, займи!

- А ти запримітив місце? Покажи.

- Нехай їй всячина, і вести не хочу.

- Ходім-бо, я хоч подивлюся,- прохав Івась.

- Не хочу, боюся.

- Чого ж ти боїшся? Хіба вже вона так і вкусить?

- Авжеж укусить.

- А ми паліччя наберемо та її паліччям! Ходім-бо,- прохав Івась, піднімаючись з місця.

Грицькові того тільки й треба. Він нігде нічого не бачив, а знав, що брат сердиться, і, щоб скоріше помиритись, бо надолужило самому швендяти по полю і збивати будяки,- він і вигадав ту гадюку.

Івась ніколи не бачив її, не знав, яка вона; він тільки наслухався про неї всякої страховини, і як вона кусається, і як сичить, і яка страшна-страшна, довга та чорна, а голова, як жар, червона. Йому так хотілося бачити того страшного ворога і людського і товарячого,- скільки від його пропало скоту в городі! Там, чутка була, дитину вкусила, там - дній жінці уп'ялась у груди, та поти ссала її, поки та й не вме­рла, так разом з гадюкою і в домовину положили... Стра­шно, ух, як страшно! А кортить бачити, от так мов за поли тягне... Івась почав прохати брата, щоб повів; Грицько не згоджувавсь, боявся; Івась намагавсь, казав, що він набере і груддя у пазуху, і цегли в кишені, і ломаччя у руки... Нехай тільки нападе! А коли не одіб'ємось, то невже не втечемо? Невже вона така прудка?.. Насилу уломив брата згодитись і, радий, кинувся зразу за груддям, підбирав по дорозі уся­кі камінці, паліччя.

Незабаром два брати, назброївшись, по­тягли степом на страшного ворога. Івась пішов уперед і хвалився, що хай тільки її забачить,- так і зацідить у голо­ву кирпичиною! Грицько плівся позаду, одставав, боявся мов, а про себе пригадував, як би його викрутитись так, щоб Івась не дізнавсь, що він його обдурює.

- Де ж ти її бачив? - допитувався Івась.

- Підожди. Он там - недалеко від саги, на тому бугорці,- і Грицько показав рукою.

Перед ними відкрилося невелике озеро, густо заросле болотяною травою, оситнягом, явором; тільки на середині леліло чисте плесо, до котрого вела згружена стежка, то її згрузили ноги скотини, простуючи до водопою. По деяких ямках тії стежки блищала водиця, другі були сухі, поре­палися, тута ж валявсь пом'ятий явір, збита різучка-трава, осока, через неї плигали здоровенні чорні жаби; у воді вони кумкали; по тім боці в осоці щось свистало.

- Що воно свище? - питавсь Івась.

- Черепаха,- одказав Грицько.

- Проклята, як здорово,- і Івась почав до неї собі свистіти.

- Та де ж ти бачив гадюку? - допитувався він, коли йому надолужило дражнити черепаху.

- Та кажу ж, он там. Тільки я не піду.

Івась покрався сам. Бистро його очі бігали по траві, по будяках, він шарив ними і все подавався уперед.

- Та де ж?! - нетерпляче одгукнувсь, не знаходячи на то­му місці, де вказував Грицько, нічого.

- Та кажу ж, там.

- Тут нема нічого.

- Їй-богу? - здивувавсь Грицько.

- То вже ж би я не стояв, коли б було що! - гукнув Івась.

Грицько підтюпцем побіг до брата. Хвилина була крута для Грицька,- Івась так і впився у його очима, а його сміх-регіт розбирає.

- Еге-е,- затяг він,- значить, утекла, проклята! Отут, отут, на оцій самій будячині,- бач, і головка збита,- отут вона си­діла, отут її голова лежала червона та люта,- розказував Грицько.

Івась подививсь на будячину, зелена, нерозцвічена кві­тка її лежала свіжо збита долі,- подивився в очі брата, чи не бреше лиш,- ні, Грицько так сміло дивився на його.

- Так, так, утекла! - промовив він, і досада ущипнула за серце.- От раз приходилось побачити,- узяла і втекла, проклята! Куди ж би їй тікати?

- Куди? у болото! - одказав Грицько.

Перейти на страницу:

Похожие книги

1984. Скотный двор
1984. Скотный двор

Роман «1984» об опасности тоталитаризма стал одной из самых известных антиутопий XX века, которая стоит в одном ряду с «Мы» Замятина, «О дивный новый мир» Хаксли и «451° по Фаренгейту» Брэдбери.Что будет, если в правящих кругах распространятся идеи фашизма и диктатуры? Каким станет общественный уклад, если власть потребует неуклонного подчинения? К какой катастрофе приведет подобный режим?Повесть-притча «Скотный двор» полна острого сарказма и политической сатиры. Обитатели фермы олицетворяют самые ужасные людские пороки, а сама ферма становится символом тоталитарного общества. Как будут существовать в таком обществе его обитатели – животные, которых поведут на бойню?

Джордж Оруэлл

Классический детектив / Классическая проза / Прочее / Социально-психологическая фантастика / Классическая литература