Дівчина з ведмедиком [Роман]. Болотяна Лукроза [Оповідання та нариси]

Леся відмовлялася будь-що розуміти і в цих картинах Стéфана Хоминського, коли їх тільки можна назвати картинами, і в цих його маніфестаційних проголошеннях, де не було іншого сенсу, окрім, на її думку, сенсу особистої пихи людини, що її загнано життям і пригнічено власною остаточною бездарністю.

На селянській лазні, темній, порослій мохом, напіврозваленій, де жив того літа Стéфан Хоминський, було прибито дві дощечки. Один шматок дикту повідомляв про те, що «Стéфан Хоминський, великий поет і художник, лагодить взуття чоловіче й жіноче за поміркованими цінами». В дужках меншими літерами було додано: («Ціни не потрібні»). А внизу каракулями хемічним олівцем було написано декілька слів, — визнання, вимушене й підказане безнадійністю: нема з чого жити, коротку фразу з трьох слів, формулу одчаю, коли відчуто останню безвихідність, бо нема ніяких замовлень і жаден замовник не приходить: — «Я їм усе».

Друга ж дощечка була черговим фанфарним оголошенням Стéфана Хоминського: «Тут мешкає метр ґільдії деструктивістів Стéфан Хоминський. Він же — головний уповноважений надзвичайної комісії у боротьбі з літературною контрреволюцією».

Ці об'яви на диктових дощечках були за причину багатьох для Стéфана Хоминського неприємностей.

Перше оголошення викликало в нього прикрі непорозуміння та палкі суперечки з фінінспектором, що зарахував Стéфана Хоминського до дрібних кустарів, ремісників і пропонував негайно вибрати відповідне промислове свідоцтво. Фінінспектор аж ніяк не вважав на тезу VI славетного літературного маніфесту ґільдії деструктивістів, де стверджувано: «Деструктивісти повинні бути пастухами, чоботарями, робітниками, ремісниками, бо вони великі поети великої доби». Не справляла враження на фінінспектора також і примітка друга до VII-ої тези: «Полагоджена туфля — найкраща поема, що її може створити тільки геніальний поет».

Зина уперто обстоює своє нове захоплення:

— Що з того, що ти, Лесю, його не розумієш. Він не бездара, не шарлатан. Він культурна й рафінована витончена людина. Він — геній, що б ти не казала! Шарлатан не піде пасти корів, скільки б він не стверджував, що мистецтво треба деструктувати. А Стéфан Хоминський пішов.

Леся сьогодні уперта не менш від Зини. На думку Лесину:

— Стéфан Хоминський пішов шити чоботи й пасти корів з голоду. Отже, йому більше нічого не лишалося робити.

Зина спростовує:

— А хіба, шивши чоботи, він помер не з голоду?

Я перепитую:

— Він помер?

— Він при нас помер од злоякісної анемії.

Зина замовкає. Фіалкові очі Зини затьмарено дивляться в невизначеність. Слова падають у просторінь беззгучні й приголомшені. Приголомшені, вони розпливаються в вечірніх присмерках кімнати, розпадаються, губляться. Зина згадує за голодного поета:

— Ма дала йому папині сорочки. У нього не було ніякої.

Леся:

— Він божевільний.

Зина, не слухаючи сказаного Лесею:

— На похорони приїздили з Москви два-три його приятелі, поети й художники. Були й ми з Лесею. Поети читали вірші! А над могилою повісили отії дощечки, що були на лазні…

6

Пішовши од Тихменєвих, я думав про те, що Зина переживає певну кризу, шукає нових вражень і досвідів. Зустріч з Хоминським, очевидячки, одкрила перед нею всю привабливість патосу деструкції, проповіді нищення, навчила її знати людей, що з послідовністю фанатичного ченця, ледве не з божевільною невідхильністю йдуть за уявленою метою.

Неправдоподібна постать поета з його чудним символом віри, з його не менш чудним та фантастичним культом майбутнього явилась відзначною віхою в історії Зининого розвитку. Це знайомство примусило Зину замислитись, штовхнуло її на нові шляхи, в нові форми влило її звичайну ескападність. На переломі, коли вона з дівчинки робилася дівчиною, вона стріла цю незвичайну людину, Стéфана Хоминського, очарованого мандрівника, ніби вичитаного з Е. Т. А. Гофмана. (Як пригадуєте, 22-23-ого року панувала в літературних і театральних колах відроджена мода на Е. Т. А. Гофмана).

Зина відчула в собі жінку, її душа завагітніла душею жінки, і в цей момент внутрішнього глибокого переродження всієї істоти Зина дивилась на картини Стéфана Хоминського, повторювала вірші німецьких романтиків, слухала лефівський vers-libre метра ґільдії деструктивістів і неправдоподібні заперечення правдоподібного в його літературних маніфестах.

Тепер мені стає ясним деструктивний, vers-libre-ний сенс Зининих розмов про дівоцтво, падіння, недоторканість, що його в той вечір так уперто розвивала й обстоювала Зина.

Леся, та вся вкладається в канонічну чіткість класичних строф 4-стопового ямба. Для Зини, навпаки, характеристичний vers-libre, розірвані рядки, поплутані слова, повна занедбаність метричних розмірів, галаслива безглуздість плутаних фраз, де кінець попереджає початок і де синтаксичну усталеність послідовної зміни головних і додаткових членів речення обернено в хаос сумбурної «вздиблености».

7