Дивовижна одіссея Феді Кудряша

І кімната для нього була не кімнатою, а каютою: всі стіни обвішані портретами славетних мореплавців, репродукціями з картин Айвазовського та старовинних гравюр, де все красувалися бригантини, фрегати, кліпери. А поряд — дві карти: одна — Тихого океану, а друга — Атлантичного. Карт Індійського й Північного Льодовитого океанів йому, на жаль, дістати не вдалося. А над ліжком висіла троянда вітрів — її Федя сам любовно розмалював, розділив, як це годиться, на тридцять два румби, ще й вказав усі їх назви.

Ясна річ, що-північ Федя називав тільки нордом, південь—зюйдом, схід—остом, з захід— вестом.

Звичайно, було б помилкою думати, що Федю цікавили зовнішні атрибути флотського життя. Ще в четвертому класі він захопився книжками про море і знаменитих мореплавців (ще б пак — уже другий рік читає журнали «Морський флот» та «Морський збірник»). А книг — проковтнув, мабуть, із сотню чи й більше! І про Колумба, і про Васко да Гама, і про Магеллана, і про Кука… І як уперше плавали навколо світу російські моряки Крузенштейн та Лисянський, як мандрував Семен Дежнєв, як намагався пробитись до Північного полюса Георгій Седов. А про легендарний криголам «Сибіряков», що вперше в історії за одну навігацію пройшов північним морським шляхом від Архангельська до Берінгової протоки… А про героїчну четвірку папанінців… Хто ще знався стільки на морському ділі, як Федя! Він навіть вивчив семафорну азбуку, а морські вузли в'язав, як ніхто в класі. І брамшкотовий, і котячі лапки, і петлю, і штик з двома шлагами, і подвійний гаковий… Хіба всі перелічиш!

Кудряш розумівся на парусних снастях, знав, що таке фок-щогла — перша від носа щогла корабля, грот-щогла — друга від носа, а найближча до корми — бізань-щогла.

Грот-щогла — питаєте? Навіть прокинувшись серед ночі, Федя Міг безпомилково сказати, які вона держить вітрила.

А інші любі серцю просто чудесні назви: грот-брам-стаксель, грот-бом-брам-стаксель, грот-марсель нижній, грот-марсель. верхній… Е-ех! Були ж колись часи—епоха великих географічних відкриттів…

Не можна сказати, щоб Федю не цікавили досягнення сучасного суднобудування. Новинки корабельної техніки — чи то велетенські, тоннажністю в сотні тисяч тонн, танкери, чи атомоходи, здатні плавати, роками не заходячи в порт, чи підводні атомні човни, що могли кружляти в глибинах океанів навколо світу, або ж судна на підводних крилах, на повітряній подушці,— вони теж привертали Федіну увагу. Звичайно, він не сперечався, та й смішно було б сперечатися, що каравели славетного генуезця Христофора Колумба «Санта Марія», «Пінта» і «Нінья» годі навіть порівнювати з рядовим сучасним кораблем, не кажучи вже, наприклад, про атомохід «Ленін». Якщо вже взятись до порівнювання, то й дніпровські річкові судна — справжні велетні і скороходи поряд з каравелами. А що казати про навігаційне обладнання? Колумб вирушив у плавання до омріяних ним «Індій» лише з примітивним компасом, астролябією та квадрантом. Безперечно, досконалі магнітні та гіроскопічні компаси, автоматичні прокладачі курсу, радіолокатори, механічні, електромеханічні й гідравлічні лаги, ехолоти та багато іншого незрівнянно полегшило водіння кораблів.

Усе це так, але Кудряш одначе був переконаний, що на каравелі чи, скажімо, на фрегаті плавати було куди цікавіше, ніж на сучасному судні. В думках він часто бачив себе то на «Тринідаді» вкупі з Магелланом, то на каравелі поруч з Колумбом, то учасником кругосвітнього походу на шлюпі «Камчатка», яким командував Василь Михайлович Головній…

Федя не помітив, як до кімнати зайшов батько.

— А ти вже не спиш? — блиснув він білозубою усмішкою. — Доброго ранку!

— Добридень, — привітався Федя і тут же поправив себе — Буенос діас![1]

Це вже кілька років отак заведено в їхній родині: чотири дні на тиждень вивчати іноземні мови, у понеділок і в вівторок — іспанську, в середу й четвер — англійську. Отож-бо вся подальша розмова між Кудряшем — старшим і молодшим велася іспанською мовою.

— Ти, я бачу, готовий хоч зараз на аеродром, — весело мовив батько. — Але ж ми маємо в запасі ще майже годину, тому давай перевіримо, чи все, що треба, взяли в похід. Ну, ковдри й намет у нас є… Окуляри від сонця ти собі купив?

— Авжеж, — Федя кинувся до рюкзака, — ось вони — зелені, з закрилками.

— Добре. Ліхтарики й запасні батарейки теж не забули. Шкода, що не заряджений фотоапарат…

— А я зарядив, — скоромовкою сказав Федя, — і запасні касети з плівкою взяв.

— Міу біен![2] Термітні сірники є… Знадобляться, як раптом задощить. Термос, бінокль, компас, барометр… Ще магнітофон.

Тут зазирнула мама, застібаючи на ходу халат.

— Аптечку взяли?

— Ну, мамо, навіщо вона? — шморгнув носом Федя.

— Е, і не думай відмовлятись, — нахмурила брови Валентина Максимівна. — Без аптечки не поїдете.

— Та вже, що поробиш, — розвів руками батько. — Бери, медицині треба підкорятись.

— Але ж ти тільки поглянь, татуг скільки мама нам наклала! Тут з півпуда ліків! І йод, і бинти, й вата, і пластир, і пірамідон… А це що? — Федя взяв пакетик, уголос прочитав — Галонова лабораторія…