Дивовижна одіссея Феді Кудряша

Заклавши руки за голову, Федя лежав з широко розплющеними очима. Крізь слюдяні підсліпуваті вікна зазирав жовтавий місяць. Глухо хлюпали хвилі об борт каравели.

Оце так ускочив! З двадцятого та в шістнадцяте століття!.. Що ж, ти мріяв про це, Федю. І бачиш, як чемно тебе зустріли. Один хотів повісити, інший радить висадити на пустельний острів. Третій ненавидить, як свого найлютішого ворога. (Перед очима знову спливла хижа постать Гуго). А капітан… Цей мириться з твоєю присутністю тільки тому, що хоче добряче погріти руки… «Завтра він, звичайно, спитає, хто я і звідки. А що я йому скажу? Ну, герцог… «А звідки ви, ваша високість?»

Справді — звідки? Адже не скажеш, що з Києва… Щось терміново треба придумати, але що?»

Федя довго міркував над цим, згадував назви різних герцогств і графств, відомих йому з підручника середньовічної історії.

І раптом рішення прийшло само собою: минулого року він відпочивав під Києвом у піонерському таборі «Променистий».

«Скажу капітанові, що я з країни Променистеанії… Хай пошукає таку на портуланах шістнадцятого століття! Скажу, що там…»

Заспокоївшись, хлопчик заснув.

Розділ дванадцятий

НЕЗВИЧАЙНИЙ ПОДАРУНОК

Прокинувшись, Федя стрибнув зі скрині. В каюті нікого не було. По крутих сходах хлопчик зійшов на палубу. «Заспав я одначе, — подивившись на сонце, подумав Федя, — мабуть, уже дев'ята година».

День був чудовий. По блакитному небу пливли ніжні пір'ясті хмарки. Попутний вітер туго напинав вітрила, і здавалося, що карані їй, мов казковий птах, стрімко летить, ледве торкаючись гребенів хвиль. За кормою весело жебоніла вода. Невідомо звідки, ледве не торкнувшись верхівки бізань-щогли, швидко промчав дивовижний чорний з білими плямами птах. Крила — довгі, гострі, коротка товста шия, кривий дзьоб і схожий на вила хвіст.

Услід за першим промчав другий птах, третій…

Федя не мав сумніву, що бачить цих птахів уперше в житті. І водночас вони здавались йому знайомими своїми характерними обрисами хвоста, чимось схожим на латинську літеру V. «Що за птиці? Як вони звуться? — намагався пригадати Кудряш. — Альбатроси? Так ні ж — альбатроси білі, і тільки махові пера в них чорні. Та й самі вони великі… Розмах крил у них до чотирьох метрів, а в цих — ледве два… Фульмари? Ні, ті живуть у північних морях, а тут надворі спекота — градусів двадцять п'ять. Що ж це за птахи?»

І раптом він згадав: вилохвости, або як їх ще називають — фрегати. І живуть вони в країнах океанського побережжя, тропічного поясу…

«Оце здорово! Ну й поталанило ж мені! — зрадів Федя. — Подумати тільки: я біля екватора! Тепер-то напевно побуваю в тропіках, а там… а там «Улюбленець Нептуна» причалить до якогось острова. А на ньому пальми— височенні широколисті пальми! Тропічний ліс, обвитий ліанами, орхідеї, різні там квіти і трави, вищі за людський зріст. А на гілках різнобарвні, такі, як Лоренсо, папуги, мавпи… Над квітами пурхають колібрі, завбільшки з бджолу, і метелики-велетні, більші за горобця. Тільки б каравела швидше причалила до такого острова, — розмірковував Федя. — Врешті решт мусить же вона поповнити запас прісної води, провіанту і дров».

Кудряш заплющив очі. Фантазія миттю намалювала привабливу картину. Він уже не просто Федя, учень однієї з київських шкіл, а славетний адмірал Федір Євгенович Кудряш. Він керує цілою флотилією. Він — першовідкривач невідомих островів, архіпелагів, морів, океанів… Про його незвичайні подорожі написано купи книжок, його подвиги вивчають у школах, а на географічних картах так і рябіють назви: мис Кудряша, Великий кораловий риф Кудряша, течія Федора Кудряша…

«Як чудово, що я на «Улюбленці Нептунії»! — думав Федя.

Одначе тут з трюмного люка показався білий тюрбан.

«Педро!» — похолов Кудряш. Настрій у нього одразу ж зіпсувався. А Педро — це справді був він — зміряв Федю таким ненависницьким поглядом, що тому тільки лишилося шмигнути в каюту.

«Який же я фантазер! — всівшись на скриню, став картати себе Федя. — Я й адмірал, і першовідкривач… Полонений ти і не більше, авжеж, полонений. І ще невідомо, що буде з тобою завтра… Та що завтра! Навіть через годину. Хай тільки Дієго дізнається про все, і він, тепер уже вкупі з Педро і Гуго, повісить мене на реї…»

В такому пригніченому стані і застав Федю капітан.

— Що з вами, ваша високість? — спитав він у хлопця.

Федя не мав ні найменшого бажання вести розмову з капітаном і пробурмотів невиразно:

— Так… Сам не знаю…

— Давай вина, шельмо, іржавий якір тобі в бік! — зненацька прокричав папуга, і капітан гучно зареготав:

— Спасибі, Лоренсо, що вчасно нагадав! Таки треба промочити горлянку. Та й у животі вже бурчить. Не знаю, як у вас, герцог. Учора клятий Восьминіг зіпсував увесь вечір. Я іі сам забув повечеряти, і вас досі голодом морю.

Капітан двічі ляснув у долоні. На порозі з'явився Ніанг.

— Мчи до Габріеля, хай зготує сніданок для його високості і для мене.

— Слухаю, сеньйоре! — хлопчик миттю вибіг з каюти.

— До речі, герцог, де вас узяв у полон Педро? — ніби ненароком спитав капітан.