Дивовижна одіссея Феді Кудряша

— Знаєш, Дієго з похмілля і, певно, дуже сердитий, — шепнув Ніанг. — Краще я сховаюсь. — Він шмигнув назад у трюм.

Ніанг сховався вчасно, бо тієї ж миті капітан обернувся.

— Нарешті я знайшов вас, герцог! Де ви зволили бути?

— Я знайомився з каравелою, — відповів Федя.

— Ну і як вона вам? — Дієго вичікувально подивився на Кудряша.

— Гарний парусник.

— Авжеж, — не без гордості кивнув капітан. — «Улюбленець Нептуна» входить до десятка кращих каравел Іспанії. В нього добрий хід, прекрасна стійкість, він слухається руля.

—І яким курсом ми йдемо? — поцікавився Федя.

— На захід, чверть до південного заходу… Втім, зараз я уточню, — і він обережно зняв з компаса червоний фланелевий чохол. Раптом Дієго спохмурнів і гнівно крикнув: — Хто чіпав компас? Боцмана до мене!

— Боцмане, боцмане! — полетіло по палубі.— Капітан кличе!

Прибіг засапаний боцман. Він став поряд з Федею, і той відчув, як від боцмана тхне часником.

— Куди лізеш, йолопе! — замахав руками Дієго. — Хіба не знаєш, що запах часнику й цибулі шкідливий для компаса?

— Даруйте, ваша милість… Забув… — позадкував боцман, закривши рота рукою.

— Хто чіпав компас?

Боцман винувато закліпав очима.

— Не знаю…

— Не знаєш, іржавий якір тобі в бік! Негіднику! — капітан спалахнув. — Нема порядку на каравелі! Ти хіба забув мій наказ, що, крім мене й Адальберто, ніхто не має права підходити до компаса!

— Слухаю… — промимрив боцман.

— Слухаю! — перекривив капітан. — Тоді, біля Азорських островів, ти теж слухався, а коли шторм змив з компаса чохол, ти що зробив, дурню? Накрив компас синьою ганчіркою! Добре, що я вчасно помітив. Геть звідси і запам'ятай: що-небудь станеться з компасом, я з тебе три шкури спущу!

Дієго повернувся до Феді:

— Бачили, герцог, цього осла? Ніяк до нього не дійде, що магніт треба обов'язково накривати червоною матерією, інакше він втрачає силу… І це ж боцман! Що вже казати про рядових матросів? Та вони всі мусять за мене бога молити, що я взяв їх на каравелу. Таких бродяг повна Севілья. Тільки почули, що набираю екіпаж, збіглися юрбою. Вони знають, що дон Дієго платить більше за інших, — капітан сплюнув. — Ці обшарпанці повинні руки мені цілувати, я їх врятував від голодної смерті, а вони тільки й думають, аби завдати мені збитків. Он минулої п'ятниці…—Тут капітан несподівано обірвав себе — Ну, що я вам казав? — він розвів руками. — Полюбуйтесь, ваша високість, ще одним віслюком! Пісок давно висипався, а він, тільки погляньте, носом клює і склянок не вибиває.

Федя побачив закріплені в дерев'яних рамках скляні конусоподібні посудини з піском— піскові годинники. Він знав, що з верхнього конуса пісок пересипається в нижній рівно за півгодини, після чого черговий матрос б'є в корабельний дзвін — ринду. От чому на всіх флотах світу за давньою традицією час лічать на склянки, кожна по тридцять хвилин. Відлік склянок починається з нульової години. О пів на першу звучить один удар (одна склянка), о годині ночі— один подвійний удар (дві склянки), о пів па другу — один подвійний і один одинарний удари, о другій ночі — два подвійних удари і так до восьми склянок за чотири години. Потім починають новий відлік склянок.

— Ну стривай же, я йому зараз покажу! — припадаючи на праву ногу, капітан підбіг до вахтеного і дав йому доброго ляпаса. — Будеш знати, як спати на вахті, мерзотнику!

У повітрі майнула палиця. Страшні зойки матроса — це був Альфонсо — перемішалися з грубою лайкою капітана. Федя затулив руками вуха. Уперше в своєму житті він був свідком такої дикої розправи. Неможливо було дивитись, як озвірілий капітан б'є і топче ногами матроса, що звалився на палубу.

Мов у лихоманці, Федя кинувся геть і побіг до носової надбудови. Не пам'ятаючи себе, він ускочив у якусь каюту і хрьопнув за собою дверима.

В ніс ударило отруйно-задушливим смородом. Пахло сіркою, димом і ще чимсь. Біля вікна на низькій довгій підставці стояли пузаті реторти, з'єднані химерно зігнутими трубками. В посудинах кипіли, переливаючись, якісь різнокольорові рідини. Та Феді було зараз не до них. Нервове збудження не проходило. Серце в хлопчика шалено калатало.

«Другий день я на каравелі,— болісно думав Кудряш, — а чого тільки не надивився…

Ну хай вони не знають, що таке сірники, картопля, зубна паста, хай вірять в нечисту силу і всякі нісенітниці, ніби запах часнику псує компас… Це зрозуміло, адже я попав у шістнадцяте століття. Але як примиритися з жорстокістю, із знущанням над людьми?..»

Звідки було знати Феді, що на купецьких суднах середньовіччя биття матросів було звичайнісінькою справою. Та хіба тільки на купецьких! Навіть на кораблях великих мореплавців— Колумба, Магеллана, Васко да Гама, Кука та інших — вважалися нормальними тілесні покарання. Читаючи з захопленням книги про морські подорожі і пригоди, Федя пропускав сторінки, де змальовувався побут, звичаї, взаємостосунки між людьми» минулого. Його увагу привертали місця, де описувались абордажні бої, відкриття нових земель, боротьба моряків із стихією, з небезпеками, що чигали на них у незвіданих морських просторах. І ось тепер він побачив інше…