Дивовижна одіссея Феді Кудряша

— Доменіко! — гукнув капітан. — Ану бабахни разок, хай у них жижки затремтять!

Збий щоглу, тільки дивись не потопи галеру! Потопиш — уся здобич на дно піде. Стрельни по них, може, злякаються голландці і викинуть білий прапор.

Доменіко стрімко збіг по трапу на палубу. Каравела здригнулася. Почувся оглушливий залп, і «Улюбленець Нептуна» окутався білим пороховим димом. Від страху Федя схопив Ніанга за руку.

Коли дим розвіявся, почулись захоплені вигуки: гармаші Доменіко збили на галері фок-щоглу. Вона звалилася в воду разом з вітрилами. Декілька матросів на галері поквапливо рубали сокирами снасті, тільки б швидше звільнити судно від збитої щогли.

Дієго не міг приховати своєї радості.

— Молодець! — похвалив він Доменіко.

В цю мить біля борту голландської галери з'явилось кілька білих, мов вата, хмарок і прогриміли постріли. Але ядра, не долетівши до каравели, упали в море, здійнявши фонтани води.

Невдачу голландських артилеристів зустріли на «Улюбленці Нептуна» глузливими вигуками.

Втрата щогли помітно загальмувала рух галери, і каравела наближалась до неї вже швидше. Тепер Адальберто проявляв свою майстерність: користуючись змінним вітром, він маневрував то правим, то лівим галсом, заважав артилеристам галери вести прицільний вогонь.

Боцман порозставляв матросів, озброєних абордажними гаками. Дехто, хто мав особливо гарячу голову, вже видерся на ванти, готовий, як тільки кораблі зійдуться в абордажному бою, стрибнути на палубу галери. Підбадьорюючи себе, матроси каравели свистіли, улюлюкали, кричали…

На кормовій надбудові галери багато одягнена жінка у відчаї пригортала до себе двох дівчаток. З'явився високий старигань з білою окладистою бородою в бордовому суконному плащі нижче колін, отороченому горностаєвим хутром. Вимахуючи руками, він у чомусь палко переконував моряка в блискучому панцирі. А жінка, піднявши руки догори, впала навколішки. Услід за нею стали навколішки дівчатка. Моряк кивнув головою і побіг униз на палубу. Біля гармат заметушились гармаші з запаленими ґнотами. Чотири матроси, зігнувшись від ваги, понесли на палиці великий казан з розтопленою смолою. Уздовж борту вишикувались моряки з довжелезними рушницями.

— Адальберто, — не повертаючи голови, кинув капітан, — чи ба, який франт хазяїн галери? — він задоволено розсміявся. — Повір мені, здобич матимемо немалу… Звичайно, левину частку доведеться віддати в королівську казну, але й нам дещо перепаде.

— Я бачу: вони серйозно збираються чинити нам опір, — мовив Адальберто. — Он навіть обтягли борти протиабордажною сіткою і смолу розтопили…

— Клянусь честю, якщо вони зараз не здадуться, я не помилую нікого! — вигукнув Дієго. — Всі теліпатимуться на реях. Мені нічим годувати дармоїдів… — Він наказав матросам, озброєним аркебузами: — Ану, стрельніть по красунчикові в панцирі. Це капітан. А старого не чіпайте, він хазяїн каравели і, певно, порозсовував своє золото по всяких тайниках. Уб'єте його, тоді дідька лисого знайдемо скарб…

Постріл з аркебузи — і моряк у панцирі, схопившись за голову, мов підкошений, упав на палубу. Другим пострілом тяжко поранили рульового. Куля прошила йому груди. Серед команди галери зчинилась паніка. Втративши керування, галера різко змінила курс, ніс її став занурюватись у воду. На корму вибіг матрос з перекошеним від страху обличчям. Він у відчаї розмахував палицею, на якій мотлялася біла ганчірка.

— Здаються! Перемога! — заревли на каравелі.

— Наша взяла-а! — кричали сп'янілі від легкого успіху матроси.

Потрясаючи величезним пістолем, до речі, як пізніше з'ясувалось, незарядженим, голосніше за всіх кричав Луїс, з усіх сил намагаючись звернути на себе увагу капітана Дієго. З його вигляду і вигуків можна було подумати, що без нього навряд чи галера здалася б. Насправді ж Луїс весь час сидів у трюмі, марно намагаючись підібрати для себе кольчугу, і, тільки зачувши переможні вигуки, вибіг на палубу.

Федя не зразу збагнув, що сталося. Коли до галери залишалось кілька сотень метрів, каравела раптом чомусь помітно зменшила швидкість, а далі й зовсім спинилася. З неприхованою досадою капітан стукнув палицею об палубу. Обличчя його перекосила злість.

— Який диявол приніс оцей штиль?! Кому він потрібен? — Дієго заклав пальця в рот і підняв угору. — Спускайте баркаси, та швидше!

Але даремно підганяв моряків капітан каравели. Матроси вже й самі кинулись до баркасів. Бажаючих виявилось більше, ніж треба.

— Зараз ми їм покажемо! Знатимуть нас! — переможно вигукнув Луїс, одним із перших опинившись біля баркаса.

В метушні, що зчинилася, заїло линви, на яких спускали баркаси, і вони застряли десь за півметра від води.

А тим часом на галері скористались із штилю, що настав. Зник білий прапор. Піднялися й опустились у воду весла, і галера рушила вперед.

Побачивши, що досі не спущені баркаси, Дієго, кульгаючи, побіг униз і віч-на-віч зіткнувся з Федею й Ніангом.

— Як? Ви тут, герцог? — вражено спитав він. — Піддаєте себе такій небезпеці? Попрошу вас негайно піти до каюти!

Розділ вісімнадцятий

БАРКАС ПОВЕРНУВСЯ НІ З ЧИМ