До чого ж кличе його Заповіт? Що ненавидів він і що любив? Що ненавидіти вчив і що любити?

Коли приходять фарисеї до вас і торочать облудно: "об'єднання, об'єднання, об'єднання"; – відповідайте їм, що об'єднання – це велика річ! Але що й Шевченко радив об'єднуватися лише людям спільного духа. Пригадайте їм, що "Шевченко не був із тих людей, що легко годяться з тими, хто думав інакше, як він, особливо коли предметом спору була його вітчизна – як писали сучасники. Пригадайте, що не об'єднувався він з громадою, коли була осоружна йому духом; що в таких випадках казав: "а на громаду хоч наплюй, вона капуста головата!"

Пригадайте, що ніколи не кликав об'єднуватися з кочубеями, ні з шашлями, які гризуть і тлять тіло нації! Ні з лакеями чужинецькими, ні зі спекулянтами і шахраями! А коли будуть апелювати облудники об'єднання іти з ними "боротися за правду", – відповідайте їм словами Шевченка: "не вам, донощики і фарисеї, за правду пресвятую стать!" За цю правду стати треба, об'єднавшись з людьми однакового духа!

Коли прийдуть до вас намовляти, не стаючи на ката, а гендлем і крутійствами крутіїв "здобувати" Україну, – пригадайте їм слова Шевченка, що не скоріше встане вільна нова Україна, аж "потече сторіками у синє море кров ворожа". Бо "так було і в Трої, так і буде" – немає іншого шляху визволення нації.

Коли ж озброєні псевдонаукою нинішніх безбожних часів, переконуватимуть вас, що віра – це забобон; що вірує лише той, у кого спантеличений розум, – відповідайте тим замаскованим учням Маркса й Леніна, якою гарячою вірою вірив Шевченко! Як глузував з сучасних "прогресистів" з їхньою псевдонаукою – "немає Бога, тільки Я", тільки обезбожений плотський розум людини, оберненої у звіря або в худобу, в раба тілесних егоїстичних забаганок! Пригадайте тоді його надихане надлюдською вірою гаряче слово, що "полум'ям взялося, що вогненно заговорило!" Пригадайте свідчення сучасників і приятелів його, що – коли читав свої поезії, – як тоді горіло його серце, як світилися очі, як їм здавалося, що "над чолом його засвітився полум'яний язик"! Як він "скидався на пророка" в ті хвилини, коли був одержимий своєю безмежною вірою!

Пригадайте, як сміливо сповідував він, що перемогу дає лише непохитна віра у Вседержителя. Лише вона може "оживити і просвітити слово розумом святим". Лише вона дасть силу "рабам незрячим молитись правді на землі, а більше на землі нікому"; не гнути коліна "перед Нероном, перед Юпітером новим". Лише перед такою вірою "тисячі і тьми поганих побіжать", лише вона навчить нас як треба "за правду стать, за правду згинуть", як "розвіяти униніє і страх"…

Пригадайте, що Шевченкова віра, якою надихав мільйони українців, що лише вона дала їм змогу "за правду стать, за правду гинуть" у пам'ятні 1917-20 роки; що вона надихала й тих, які нині гинуть за тую правду, – вона, ця віра в остаточну перемогу справедливості Божої, в її тріумф над дияволом.

Його словом побивайте суєсловів, дурисвітів, підбрехачів, донощиків і фарисеїв! Явних і таємних слуг червоної зорі!

Нині Україна є знову одне велике попелище. Та на тому попелищі тліє "іскра вогню великого". Хто ж той вогонь роздмухає?

Не ті "сліпі, ниції душею", не "нетвердії, душеубогі", не невільники продажні! Ані перонові лакеї, не фарисеї! Ані їхні об'єднання! Ту іскру роздмухають у вогонь великий ті, кого благословить Господь. Ті, що вірують у Його силу. Ті, яких викликав Шевченко, щоб встали з могил, ті з "твердими руками", з "орлім оком", з "чистим серцем", з "чистою, святою, козацькою кров'ю", не кров'ю раба, люди "залізної сили". Ті, яким за спиною "виросли крила" предків-велетнів, а в серці загорівся їх дух непокірний і гордий. Тим – каже Шевченко – вложить Господь у твердії руки мечі гострі обоюдні "на отмщеніє неправди і в науку людям"! Тим, які вірують у силу духа над матерією, обіцяє він, що будуть з ними "душі праведних і сила архистратига Михаїла", патрона Києва. Вони будуть карати зло! Вони очистять Україну від чужих катів і "рідної" нечисті. Вони – вільні духом люди – створять вільний світ!

Для них другою заповіддю є заповідь любити ближнього, а першою – любов Бога. Ближнім може приємніші особистий спокій і добробут, – їм же Божа справедливість! Ближні може воліють мир і спокій, вони ж – боротьбу за ту справедливість! Як Шевченкові лицарі, як сам поет! В годину вирішального зудару з силами темряви в ім'я Христової правди мусить бути у світі розподіл. Він уже є! Видиво наших днів мав Шевченко у "Великім Льоху". Малює час, коли "над Дніпром земля затрясеться", коли над Україною "мітла простягнеться", хвостата комета, віщунка майбутніх страхіть. "Сміється й ридає ціла Україна" – сміється Сатана, і ридають люди. "Цю ніч будуть на Вкраїні родитись близнята. Один буде, як той Ґонта, катів катувати, другий буде – катам помагати". Тих близнят "Іванами обох будуть звати", і боротьбою їх повна буде Україна… Так було за Хмельниччини, було за Мазепинщини, було в 1917, так і буде!