До чого ж кличе його Заповіт? Що ненавидів він і що любив? Що ненавидіти вчив і що любити?

Ті Йвани – "брати", що катам будуть помагати, вже почали свою роботу в Україні й деінде. Вже хвалять катів! Уже кличуть "спільну мову" шукати з ними, Каїнів братами звати! Хоч соромляться ще іноді прийняти червоного Магомета, та вже несуть нам його червоний "Коран" як "нову правду"! Вони вже заходилися нищити Божу правду в серцях наших, хочуть ослабити наше завзяття, обернути нас знову в те "в бур'яні курча", з курячим серцем, щоб тремтіло перед шулікою, з курячим мозком, щоб вірило дурисвітам, щоб цуралося людей типу Шевченкових героїв, єдиних своїх оборонців; щоб обезголовленою знову стала нація; щоб стали безборонною жертвою "темнії люди" в момент кривавого обрахунку. Щоб у вогні духовно окраденою збудилася зі сну Україна!

Гонити від себе треба тих шашлів, тих слуг сатани! Не приставати з ними! Йти за таким актуальним нині Заповітом Тараса! Перейнятися його великою ненавистю до рабства, до насильника-чужинця, до його підбрехачів, до всього нікчемного, боязливого, плюгавого! Перейнятися його великою вірою, що горами двигає! Його великою любов'ю до героїчної, не гелотської, України! До ЇЇ оборонців, до людей нового духа, не фарисейського, не плебейського, а шляхетного й відважного!

Він вірив, що з його слова виростуть ножі загострені. Що роздеруть вони гнилі серця наші, вицідять сукровату гнилу кров із них, кров рабську, а наллють їх кров'ю нової вільної людини. Без тієї операції, без викупної сили крови, без оновлення в дусі, без духового очищення не зробить Господь твердими наші руки, не поможе встати на ката знову!

Вивчаймо його Заповіт! Заповіт того, хто карався, мучився, але не каявся! Заповіт старої героїчної – страшної ворогам – України! Хай слово його лунає кличним дзвоном, щоб почули оглухлі, щоб випростувалися похилені й горбаті! Щоб устали мертві! Щоб знову воскресли тіні славних прадідів! Щоб знов на нашій землі росли, змагались, жили! Щоб обновилась, як орля, юність нації! Щоб, як зерно великих чинів, глибоко запала в наші очищені, ушляхетнені, осуворені душі його віра безмежна! Його ненависть палаюча! Його гаряча любов!

(Доповідь, виголошена на Шевченківській академії в Торонто 9-го березня 1950 року)