Добло і зло

Коли сніговіку з лицем Андрія Малахова виповнилось 13 років, він закохався у Термінатора з лицем Арнольда ШварценеВовчика. Термінатор був залізний та тупий, але дуже сміливий. Сніговік з лицем Андрія Малахова вважав, що таким повинен бути справжній чоловік. Спливали роки, снігові м'язи ставали залізними, а журнал "Плейбой" популярнішим. Вперше він побачив її на сторінках якоїсь невідомої газетки, і одразу ж зрозумів, що вона повинна стати його другою половиною зі снігу, ну, або просто посмоктати його помаранчеву морковку. Коли до його гілкових рук потрапив "Плейбой", сніговик з лицем Андрія Малахова та м’язами Арнольд ШварценеВовчика вже був впевнений, що ця жінка зробить його щасливим на все життя. Апе все, чого бажала ця курва, — був лише півник з лицем Антона Фрідлянда.

Коротше, особливо ні на шо не сподіваючись, сніговик подався у столицю. Шукати своє кохання та того придурка, що позичив в нього 50 баксів минулого року.

На пероні було холодно й незатишно, але вона бігла йому назустріч із щасливою посмішкою та червоним шарфом на шиї. Вона вигукувала його ім’я і йому було похуй, що його ніколи не звали Антоном. Він відчув якусь лажу тільки тоді, коли вона пробігла повз нього та впала в обійми якогось смуглого півника з лицем Антона Фрідлянда.

— ЗРАДА! — промайнуло в голові сніговика, але він нічого не міг вдіяти, крім як дивитись на цю щасливу пару та на пивний ларьок з пивом "Оболонь" по 5.20 за пляшку.

Здається, саме тоді він вирішив вбити її та нарешті прийняти іслам.

Щасливі навіть не помітили, що він пішов за ними. Не запідозрювали нічого, коли лице Андрія Малахова відбилося у дзеркалі заднього виду їх машини з лицем білочки.

— Шеф два льотчики — закричав сніговик. Таксисти подивилися на нього як на кацапського долбойоба та пішли геть. Тому йому нічого не залишалося, як поїхати автобусом у невідомому напрямку вокзал-хрещатик-цум.

Тиняючись центром міста, сніговик з лицем Андрія Малахова та душею Ані Лорак думав собі про сардельку з кетчупом та високі почуття, коли побачив, як вони виходять з якогось ресторану з пафосною назвою та задоволеними пиками. Цього він пробачити вже не міг, можливо, через почуття голоду або через пісню Таїсії Повалій та Ніколая Баскова — ти далеко, мєжду намі гарададада, я с табою навсєгда навсєгда любоооовь мая…

Столиця зустріла сніговіка з лицем Андрія Малахова та тілом Арнольда ШварценеВовчика посмішками вокзальних бомжів та пивом по 5,20 за пляшку. І він зрозумів, що без бабла в цьому місті йому нема куди податися.