Дофамінове покоління. Де межа між болем і задоволенням

Фахівчиня з поведінкової економіки Анне Ліне Бреттевілль-Йенсен та її колеги дослідили дисконтування серед активних споживачів героїну та амфетаміну порівняно з колишніми наркоманами й представниками контрольної групи такої ж статі, віку, рівня освіти тощо. Дослідники запропонували учасникам уявити собі, що вони виграли у лотерею 100 тисяч норвезьких крон (приблизно 14 600 американських доларів).[76] Далі вони запитали у піддослідних, який варіант розвитку подій вони обрали б: отримати менше грошей (менш ніж 100 тисяч норвезьких крон) негайно чи всю суму через тиждень. Тоді 20 % активних наркоманів відповіли, що хотіли б отримати гроші негайно, згодившись на меншу суму. На втрату коштів погодились лише 4 % колишніх наркоманів і 2 % учасників контрольної групи.

Курці є більш схильними дисконтувати грошові винагороди (тобто вони цінують такі винагороди менше, якщо їм доводиться довше чекати) порівняно з учасниками контрольної групи.[77] Що більше вони палять й що більше нікотину вживають, то більше недооцінюють майбутні винагороди. Ці висновки стосуються як гіпотетичних, так і реальних грошей.

Час здатен дивним чином тікати від нас, коли ми полюємо на дофамін. Один пацієнт розповів мені, що під час вживання метамфетаміну він переконав себе в тому, що час не враховується. Йому здавалося, що згодом він може знову зшити його – і ніхто навіть не зрозуміє, що частина часу пропала. Я уявила собі, як цей пацієнт (великий, немов ціле сузір’я) літає у нічному небі, зашиваючи діру у Всесвіті.

Дослідник залежності Воррен Бікел та його колеги запропонували людям із залежністю від опіоїдів та здоровим учасникам контрольної групи завершити історію, що починалася з таких слів: «Прокинувшись, Білл почав думати про майбутнє. Загалом, він сподівався…». Піддослідні із залежністю від опіоїдів говорили про майбутнє, що охоплювало в середньому 9 днів. Здорові учасники контрольної групи планували майбутнє в середньому на 4,7 року. Ця разюча різниця вказує на те, як звужуються горизонти часу, коли ми перебуваємо під впливом наркотику.[78]

Навпаки, коли я запитую пацієнтів, під впливом якого вирішального моменту вони спробували стати на шлях одужання, їхні відповіді відображають перспективне бачення часу, як було і з Делайлою, коли я запитала її про відмову від вживання канабісу. Один пацієнт, котрий протягом року нюхав героїн, сказав мені: «Раптом я збагнув, що вживаю героїн цілий рік, і подумав: якщо не припиню зараз, то робитиму це все своє життя». Роздуми про весь життєвий шлях, а не лише про поточний момент, дали змогу цьому юнакові ретельніше проаналізувати свої повсякденні звички.

У насиченій дофаміном екосистемі нашого часу ми налаштовані на негайне задоволення бажань. Ми хочемо щось купити – і наступного дня воно з’являється у нас на порозі. Ми хочемо щось дізнатися – і за секунду відповідь виникає у нас на екрані. Можливо, ми втрачаємо здатність самостійно розбиратися в усьому? Чи може відчуваємо розчарування, шукаючи відповідь або чекаючи бажаного?

Нейробіолог Семюел Макклур та його колеги дослідили, які саме ділянки мозку задіяні у процесі вибору негайної або відкладеної винагороди.[79] Вони з’ясували, що вибір негайної винагороди активував ті ділянки мозку піддослідних, котрі відповідають за обробку емоцій і винагороди. Вибір відкладеної винагороди призводив до активації префронтальної кори піддослідних – ділянки, що бере участь у процесі планування й абстрактного мислення. Можливо, через те, що шлях винагороди стає головною рушійною силою нашого життя, всім нам загрожує атрофія префронтальної кори?

Споживання продуктів, що стимулюють вироблення дофаміну, не є єдиним чинником, який впливає на дисконтування затримки. Люди з бідного соціального середовища, яким нагадують про їхню смертність, більше цінують негайну, а не відкладену винагороду порівняно з людьми, які зростали у багатому соціальному середовищі й також замислюються про власну смертність. Молоді бразильці, котрі мешкають у фавелах (міських нетрях), більше дисконтують майбутні винагороди, ніж студенти університетів того ж віку.[80] Тож чи дивно, що бідність є чинником ризику виникнення залежності, особливо у світі, де існує легкий доступ до дешевого дофаміну?

Коли я вперше зустрілася з Мухаммедом, він був справжньою рікою слів. Його язик ледь устигав за мозком, що кипів ідеями.

– Гадаю, у мене невелика проблема із залежністю, – сказав Мухаммед. Він одразу мені сподобався.

Бездоганною англійською мовою з легким близькосхідним акцентом Мухаммед розповів мені свою історію.

У 2007 році він приїхав у США із Близького Сходу, щоб вивчати математику й інженерну справу. У рідній країні вживання будь-яких наркотиків могло бути суворо покаране. Прибувши до Сполучених Штатів, Мухаммед отримав достатню свободу дій, аби без побоювань використовувати наркотики для розваги. Спочатку він вживав наркотики й алкоголь лише по вихідних, однак через рік уже щодня курив канабіс та розумів, що це негативно позначається на його оцінках і дружніх стосунках.