Дофамінове покоління. Де межа між болем і задоволенням

«У 2007 році, – сказав цей чоловік, – я вирушив в Ухань на операцію. Поїхати туди мене примусили батьки, які й заплатили за операцію. Я не знаю, що саме зробили хірурги, але можу вам зізнатися, що це не спрацювало. Після операції я продовжував колоти собі героїн. Я більше нічого не відчував, однак продовжував колотися, оскільки це була моя звичка. Протягом наступних шести місяців я коловся щодня, нічого не відчуваючи. Я не збирався кидати, адже у мене були гроші, щоб купувати героїн. Через пів року відчуття повернулося. Тож я звернувся сюди, сподіваючись, що тут для мене знайдеться якесь нове й краще рішення».

Без глибокого розуміння, усвідомлення й готовності змінити поведінку одна лише фармакотерапія навряд чи буде успішною.

Дисульфірам – ще один препарат, який застосовується для лікування алкогольної залежності. Дисульфірам порушує метаболізм алкоголю, що призводить до накопичення ацетальдегіду, котрий, зі свого боку, викликає сильну реакцію почервоніння шкіри, нудоту, блювоту, підвищення тиску та загальну слабкість. Щоденне приймання дисульфіраму – це ефективний засіб стримування для тих, хто намагається відмовитися від алкоголю, особливо для людей, які прокидаються вранці, твердо вирішивши не пити, але під вечір втрачають рішучість. Виявляється, сила волі не є невичерпним ресурсом людини. Вона схожа на тренування м’язів: що більше ми її використовуємо, то більше вона виснажується. Один пацієнт зазначив: «Коли я приймаю дисульфірам, протягом дня мені потрібно наважитись не пити лише раз. Я не мушу вирішувати цілий день».

Деякі люди, найчастіше мешканці Східної Азії, мають генетичну мутацію, через яку реагують на алкоголь немов під дією дисульфіраму, але без приймання препарату.[69] У минулому серед таких людей був нижчий рівень алкогольної залежності. Варто зазначити, що за останні десятиліття збільшення споживання алкоголю у країнах Східної Азії призвело до підвищення рівня алкоголізму навіть у цій, раніше захищеній групі. Зараз науковці виявляють, що люди з подібною мутацією, котрі вживають алкогольні напої, мають більший ризик розвитку раку під впливом алкоголю.

До інших сучасних методів фізичного самостримування належать анатомічні зміни у тілі людини, зокрема операції з метою зменшення ваги на кшталт бандажування, рукавної резекції та шлункового шунтування. Такі операції допомагають сформувати менший шлунок та (або) обхідний шлях навколо частини кишківника, де всмоктуються поживні речовини. Під час бандажування на шлунок накладається фізичне кільце, яке робить його меншим без видалення частини шлунка чи тонкого кишківника. Рукавна резекція шлунка полягає у видаленні частини шлунка з метою зменшення його розміру. Під час операції із шунтування тонку кишку пускають навколо шлунка й дванадцятипалої кишки, де всмоктуються поживні речовини.

У 2014 році моя пацієнтка Емілі зробила операцію зі шлункового шунтування, що дало їй змогу схуднути зі 113 до 52 кілограмів протягом року. Жоден з методів втручання (а вона спробувала всі можливі) не допомагав їй скинути вагу. І це стосувалося не лише Емілі. Операції з метою зменшення ваги – це ефективний метод боротьби з ожирінням, особливо коли інші засоби виявляються невдалими. Проте подібні операції також мають непередбачувані наслідки.

У кожного четвертого пацієнта, якому зробили операцію зі шлункового шунтування, виникає нова проблема – з алкогольною залежністю.[70] Після операції Емілі, наприклад, також почала зловживати алкоголем. Більшість людей з ожирінням мають харчову залежність, котру не можна подолати лише за допомогою хірургічної операції. Мало хто з прооперованих отримує ще й поведінкове та психологічне втручання, необхідне для того, щоб змінити харчові звички. Саме тому чимала кількість таких людей знову починає неправильно харчуватися, розтягуючи зменшений шлунок, а це, зрештою, спричиняє медичні ускладнення, через які виникає потреба у повторній операції. Коли більше не можна зловживати їжею, багато хто переходить на інший наркотик – алкоголь.

Окрім того, хірургічне втручання змінює процес засвоєння алкоголю, підвищуючи швидкість усмоктування. Відсутність шлунка нормального розміру означає, що алкоголь майже миттєво всмоктується у кров, уникаючи пресистемного метаболізму, що зазвичай відбувається у шлунку. Внаслідок цього пацієнти швидше п’яніють і довше залишаються у цьому стані під впливом меншої кількості алкоголю – це схоже на внутрішньовенне введення алкоголю.

Ми можемо і маємо віддати належне медичному втручанню, яке здатне покращити здоров’я багатьох людей. Однак той факт, що нам доводиться вдаватися до видалення й зміни форми внутрішніх органів, щоб привести їх у відповідність із кількістю харчових продуктів, відображає переломний момент в історії людського споживання.

* * *

У деяких випадках фізичний бар’єр наче кидає виклик людині. Розгадування загадки про те, як подолати перешкоду на шляху до наркотику, лише посилює його привабливість.