Дофамінове покоління. Де межа між болем і задоволенням

– Дружина повернулася у моє життя, – сказав він якось, коли ми залишились у кабінеті. – Ми досі живемо окремо, однак я їжджу в Сієтл, щоб побачитися з нею, і ми проводимо разом два чудових дні. Ми збираємося відсвяткувати спільне Різдво.

– Рада за вас, Джейкобе.

– Я звільнився від своєї одержимості. Більше ніщо не примушує мене поводитися певним чином. Я знову можу вільно вирішувати, що буду робити. Після рецидиву пройшло майже шість місяців. Якщо я просто продовжу робити те, що роблю зараз, гадаю, у мене буде все добре. Краще, ніж добре.

Джейкоб подивився на мене й усміхнувся. Я усміхнулася у відповідь.

Надзвичайно великі зусилля, яких Джейкоб докладав задля уникнення всього, що здатне було пробудити у нього статевий потяг, здаються справжнім середньовіччям з огляду на нашу сучасну чуттєвість – чимось таким, що лише на крок віддалене від волосяниці. Попри це, він не тільки не зазнавав ніяких обмежень, дотримуючись нового способу життя, а й відчував себе вільним. Вирвавшись з лабетів компульсивного надспоживання, він знову здобув здатність радісно, допитливо й невимушено взаємодіяти з іншими людьми й зі світом. Джейкоб відчув власну гідність.

Іммануїл Кант писав у трактаті «Метафізика моралі»: «Коли ми усвідомлюємо, що здатні на внутрішній закон, (природна) людина відчуває себе зобов’язаною шанувати моральну людину у власній особистості».[86]

Самостримування – це шлях до свободи.

6. Порушена рівновага?

Сподіваюсь, ви продовжите мій курс бупренорфіну. Він дійсно допомагає. І це ще слабо сказано. Не впевнений, чи був би живим без нього. Мені потрібно знайти когось, хто зможе його виписати, – сказав Кріс, сидячи у мене в кабінеті. При цьому він поправив рюкзак, відкинув назад волосся, що спадало йому на очі, й хруснув коліном (протягом наступних років я дізналася, що він постійно рухається).

Бупренорфін – напівсинтетичний опіоїд, який отримують з виділеного з опійного маку тебаїну. Як і інші опіоїди, бупренорфін зв’язує μ-опіоїдні рецептори, миттєво полегшуючи біль та потяг до опіоїдів. Простіше кажучи, його дія полягає у тому, що він відновлює рівновагу між задоволенням і болем, аби люди на кшталт Кріса мали змогу припинити боротьбу зі своїм прагненням та повернутися до звичного життя. Існують вагомі докази того, що бупренорфін скорочує незаконне вживання опіоїдів, зменшує ризик передозування й покращує якість життя.[87]

Однак не варто недооцінювати той факт, що бупренорфін – це опіоїд, котрим часто зловживають, використовують не за призначенням і продають на вулицях. У людей, які не мають залежності від сильніших опіоїдів, бупренорфін може викликати відчуття ейфорійного піднесення. Ті, хто приймають бупренорфін, переживають опіоїдний синдром відмови, а також потяг, припинивши вживати його або зменшивши дозу. Насправді деякі пацієнти розповідали мені, що відміна бупренорфіну проходить значно гірше, ніж утримання від героїну чи оксиконтину.

– Чому б вам не розповісти мені свою історію, – запропонувала я, – тоді я зможу сказати вам, що думаю.

* * *

У 2003 році Кріс приїхав до Стенфорду. Вітчим привіз його з Арканзасу в старому орендованому Chevrolet Suburban. Це авто, заповнене речами Кріса, виділялося поміж блискучих нових автомобілів BMW й Lexus, щільно припаркованих біля входу до студентського гуртожитку.

Кріс не марнував часу. Він з ретельною точністю впорядкував кімнату в гуртожитку, почавши зі своєї колекції компакт-дисків, які розставив в алфавітному порядку. Зі списку курсів він обрав такі дисципліни, як літературна творчість, давньогрецька філософія та «Міфи й сучасність у німецькій культурі». Кріс мріяв стати композитором, кінорежисером, письменником. У нього, як і в інших студентів, були грандіозні плани. Це мав бути видатний початок навчання у Стенфорді.

Коли почалися заняття, Кріс чудово з усім справлявся. Він старанно вчився, отримував хороші оцінки. Проте, з іншого боку, у нього було не все гаразд: він сам ходив на заняття, наодинці працював у себе в кімнаті чи у бібліотеці, самотньо грав на фортепіано в загальній кімнаті гуртожитку. Поширене в університетському містечку модне слівце «спільнота» обминало його.

Озираючись на перші дні навчання, чимало хто з нас згадає, як важко було знайти своїх людей. Крісові доводилося докладати до цього ще більше зусиль. Навіть зараз важко сказати, чому саме. Він вродливий юнак. Вдумливий, привітний, радий допомогти. Можливо, це було пов’язано з тим, що Кріс був бідним хлопцем з Арканзасу.

Самотнє існування Кріса в університеті продовжувалося до другого курсу, допоки він не познайомився з однією дівчиною на тимчасовій роботі в кампусі. Його витончені риси обличчя, м’яке каштанове волосся й міцна, мускулиста статура завжди привертали увагу.