Дофамінове покоління. Де межа між болем і задоволенням

У 2017 році Кріс одружився зі своєю подругою. Вона знала про його минуле й розуміла, чому він приймає бупренорфін. Іноді вона скаржилася на його «роботоподібну відсутність емоцій», особливо на явний брак гніву тоді, коли вона вважала гнів цілком виправданим. Однак загалом у них було хороше життя. Кріса більше не поглинав руйнівний потяг, лють та інші деструктивні емоції. Він проводив дні у лабораторії, а після роботи поспішав додому, щоб побачитися з дружиною. Вони чекали першу дитину.

Якось у 2019 році я сказала Крісові на щомісячному сеансі:

– Ви робите такі значні успіхи, до того ж протягом тривалого часу, тож чи не думали ви про те, щоб відмовитися від приймання бупренорфіну?

Він відповів категорично.

– Я нізащо не хочу відмовлятися від бупренорфіну. Він немов увімкнув для мене світло. Цей препарат не лише утримав мене від вживання героїну. Він дав моєму тілу те, що було потрібно, але що я більше ніде не міг знайти.

Ліки для зміщення рівноваги на користь задоволення

Я часто розмірковувала над словами Кріса про те, що бупренорфін дав йому те, що він більше ніде не міг знайти. Невже тривале вживання наркотиків настільки порушило його рівновагу між задоволенням і болем, що йому до кінця життя потрібні будуть опіоїди, аби почуватися «нормально»? Може, мозок деяких людей втрачає пластичність, необхідну для відновлення гомеостазу, навіть після тривалого утримання від наркотиків? Можливо, навіть після того, як гремліни зістрибують, шальки терезів назавжди залишаються схиленими в бік болю. Чи може рівновага бути порушеною?

Чи, може, Кріс говорив про те, що опіоїди виправили порушення рівноваги, властиве йому від народження?

У 1990-х під час навчання на медичному факультеті та у резидентурі мене вчили, що мозок людей з депресією, тривожністю, дефіцитом уваги, когнітивними спотвореннями, розладами сну тощо не працює так, як має працювати. Це схоже на те, як підшлункова залоза людей з діабетом не виробляє достатню кількість інсуліну. Згідно з цією теорією, моя робота полягає у заміщенні відсутньої хімічної сполуки, щоб люди мали змогу функціонувати «нормально». Фармацевтична галузь розповсюджувала й активно просувала цю ідею, знайшовши сприйнятливу аудиторію серед лікарів та споживачів (пацієнтів).

У мене викликають занепокоєння деякі моменти щодо використання лікарських препаратів для впливу на ту шальку терезів, де розташоване задоволення.

Будь-який препарат, що сприяє зміщенню рівноваги на користь задоволення, може спричинити залежність. Історія Девіда (студента, котрий потрапив у залежність від рецептурних стимуляторів) переконливо свідчить: той факт, що лікар призначає стимулятори проти певного діагностованого захворювання, не захищає від проблем залежності й наркоманії. На молекулярному рівні рецептурні стимулятори є еквівалентом вуличного метамфетаміну («лід», «крига», «гвинт», «спід», «Христина», «пупсик», «без дрімоти», «Скубі снекс»). Такі препарати викликають сплеск дофаміну у шляху винагороди мозку й «мають високий потенціал зловживання» – це точна цитата із застережень Управління з продовольства і медикаментів США щодо адералу.

А що, коли ці препарати працюють не так, як мають працювати, і навіть погіршують у результаті наш стан?

Якщо говорити про рецептурні стимулятори, дані вказують на те, що хоча препарати на зразок адералу й риталіну (призначаються проти розладу з дефіцитом уваги) сприяють зміцненню короткострокової пам’яті й уваги, існує мало або майже немає доказів того, що вони надовго посилюють складні когнітивні здібності, поглиблюють знання чи допомагають отримувати вищі оцінки.[89] Психологиня системи охорони здоров’я Гретхен Лефевер Вотсон та її колеги написали в статті «Криза зловживання препаратами проти СДУГ в американських університетських містечках» (The ADHD Drug Abuse Crisis on American College Campuses): «Нові переконливі докази вказують на те, що медикаментозне лікування СДУГ пов’язане з погіршенням навчальної та соціально-емоційної діяльності».[90]

Дані за 1990‒2015 роки чотирьох багатих країн (Австралія, Канада, Англія та США) свідчать про те, що попри суттєве збільшення фінансування психіатричних препаратів, зокрема антидепресантів (прозак), анксіолітиків (ксанакс) та снодійних препаратів (амбієн), поширеність розладів настрою й тривожності не зменшилася.[91] Ці висновки зберігаються, навіть якщо взяти до уваги посилення чинників ризику психічних захворювань, як-от бідність та психологічна травма, і навіть якщо дослідити важкі психічні хвороби на зразок шизофренії.

Пацієнти з тривожністю та безсонням, котрі більш як місяць щодня приймають бензодіазепіни на зразок ксанаксу й клонопіну та інші седативно-снодійні засоби, можуть відчути загострення тривожності й безсоння. Пацієнти з болем, які понад місяць щодня приймають опіоїди, мають підвищений ризик не лише залежності від опіоїдів, а й посилення болю. Як зазначалося раніше, цей процес називають індукованою опіоїдами гіперальгезією (коли повторні дози опіоїдів посилюють біль).[92]