Дофамінове покоління. Де межа між болем і задоволенням

Майкл, одягнений у звичайні джинси та футболку, невимушено сидів навпроти мене. Йому була властива хлопчача врода й чарівність, що не вимагала від нього жодних зусиль. Природна привабливість була для нього і дарунком, й тягарем водночас.

– Я люблю бути у центрі уваги, – сказав він. – Будь-хто з моїх друзів розповість вам про це.

Колись життя Майкла нагадувало казку Кремнієвої долини. Закінчивши престижний університет у 2000 році, він заробив мільйони, перетворюючи новостворені доткоми у золото. Коли Майклові виповнилося 35 років, він був неймовірно багатим, на заздрість вродливим і щасливо одруженим із жінкою, яку кохав.

Однак у нього було також друге життя, що невдовзі зруйнувало все, заради чого він працював.

– Я завжди був енергійним хлопцем й завжди шукав те, що давало б мені додатковий стимул. Кокаїн був очевидним засобом, проте алкоголь дарував мені те саме – викликав відчуття ейфорійного піднесення й багато енергії з того самого разу, коли я вперше його спробував. Я пообіцяв собі, що буду тим, хто вживає кокаїн для відпочинку, не потрапляючи у халепу. Тоді я справді вірив у це, – Майкл замовк і посміхнувся. – Мав би здогадатися, що це неможливо.

Одного ранку, невдовзі після народження першої дитини, Майкл лежав у ліжку поряд з дружиною й писав повідомлення стриптизерці, з якою таємно зустрічався.

– Помітивши, що я пишу повідомлення, дружина запитала, що я роблю. Я здригнувся й притулив телефон до грудей. Саме тоді вона збагнула, що щось не так. Схопила телефон, прочитала повідомлення й відразу зрозуміла, що відбувається. Я навіть не намагався приховати це. Все визнав. Гадаю, якоюсь мірою я хотів, щоб вона про все дізналася. Я відчайдушно хотів змінити своє життя, але не знав як. Дружина сказала мені, що подолання залежності – це єдиний спосіб зберегти наш шлюб. Я навіть не вагався. Бо хотів бути з нею. Мені потрібен був цей шлюб. Тож одужання було єдиним варіантом.

Майкл кинув пити, вживати наркотики, відвідувати стрипклуби й зустрічатися зі стриптизерками. Йому було легко це зробити. Важче було зрозуміти, що робити далі. Після відмови від старих звичок його охопили всі ті негативні емоції, які він приховував за допомогою наркотиків. Коли Майкл не відчував суму, гніву і сорому, він не відчував нічого, що було навіть гірше. А потім з ним трапилося те, що дало йому надію.

– Уперше це сталося випадково, – розповів мені Майкл. – Я прокинувся вранці, щоб пограти у теніс. Це допомагало відволікатися протягом перших днів відмови від вживання. Однак через годину після тенісу й купання я усе ще пітнів. Коли я сказав про це тренерові, він порадив спробувати холодний душ. Приймати холодний душ було трохи болісно, але лише кілька секунд, поки тіло не звикало до цього. Після душу я почувався на диво добре, ніби випив велику чашку кави.

Протягом декількох наступних тижнів я почав помічати, що після холодного душу в мене покращується настрій. В інтернеті я знайшов інформацію про терапію холодною водою, а також спільноту людей, які приймають холодну ванну. Це було схоже на якусь маячню, але я був у відчаї. Наслідуючи їхній приклад, я перейшов від приймання холодного душу до того, що наповнював ванну холодною водою й занурювався у неї. Це було навіть краще, тож я підняв планку й почав додавати у воду лід, аби ще сильніше знизити температуру. Мені вдалось отримати приблизно 10 градусів.

Я почав регулярно занурюватися у крижану воду на 10–15 хвилин уранці, а потім ще раз перед сном. Протягом наступних трьох років я робив це щодня. Це стало ключем до мого одужання.

– Що ви відчуваєте, занурюючись у холодну воду? – запитала я.

– Перших 5–10 секунд моє тіло кричить: «Припини! Ти себе вбиваєш!». Це дуже боляче.

– Можу собі уявити.

Я ненавиджу холодну воду й не здатна витримати таку температуру навіть кілька секунд.

– Я запевнив себе, що це триватиме недовго і що воно того варте. Після початкового шоку моя шкіра починає німіти. Потім відразу відчувається піднесення. Це як наркотик... Пам’ятаю, саме такі відчуття виникали у мене після екстезі чи рекреаційного вікодину. Це щось неймовірне! Я годинами почуваюся чудово.

Люди з давніх-давен купалися у холодній воді. Лише ті, хто жив неподалік від природних гарячих джерел, мали змогу постійно насолоджуватися гарячою ванною. Не дивно, що в ті часи люди були брудніші. Стародавні греки розробили систему підігріву для громадських купалень, однак відстоювали ідею використання холодної води для лікування різних хвороб. У 1920-х німецький селянин Вінценц Прісніц пропагував використання крижаної води для лікування всіх фізичних та психологічних розладів. Він навіть перетворив свій будинок у санаторій для лікування крижаною водою.