Дофамінове покоління. Де межа між болем і задоволенням

Не дивно, що люди з рівнем освіти не вищим за рівень середньої школи, котрі мають низькооплачувану роботу, працюють менше, ніж будь-коли, тимчасом як високоосвічені наймані працівники витрачають більше часу на роботу.[133] У 2002 році 20 % найбільш високооплачуваних працівників удвічі частіше працювали понаднормово порівняно з 20 % найменш оплачуваних працівників, і ця тенденція зберігається. На думку економістів, такі зміни обумовлені вищою винагородою, що отримують люди на вершині економічного харчового ланцюга.

Іноді я ловлю себе на тому, що мені важко припинити роботу, коли я вже почала. Потік глибокої концентрації є своєрідним наркотиком, оскільки вивільняє дофамін і створює піднесений стан. У сучасних багатих країнах така цілеспрямована зосередженість щедро винагороджується, проте вона може стати пасткою, коли заважає нам підтримувати тісний зв’язок з друзями й родиною решту свого життя.

Вердикт щодо болю

Біль у помірних дозах дає нам користь. Якщо ж нам занадто болить (як моїй пацієнтці Рейчел, котра так багато бігала, що в кістках ніг утворилися тріщини, але навіть після цього вона не змогла припинити бігати) чи ми завдаємо собі надмірно сильного болю (як моя пацієнтка Ебіґейл, яка різала внутрішню поверхню передпліч і стегон, щоб відчути насолоду й вгамувати постійний внутрішній монолог, і не могла зупинитися навіть через ризик утворення великих рубців та запалення) – ми ризикуємо вдатися до компульсивного, деструктивного надмірного споживання.

Головне – вгамовувати сильний біль слабким болем. Біль має переваги з погляду гормезису, тільки якщо він не занадто сильний або не триває занадто довго.

Немов відповідаючи на власне запитання стосовно того, чи не виникла у нього залежність від холодної води, Майкл сказав:

– Це ніколи не виходило з-під контролю. Два чи три роки я щоранку приймав десятихвилинну холодну ванну. Тепер я не так захоплений цим, як раніше. Я роблю це в середньому тричі на тиждень. Чудово, що це стало родинним заняттям, яким ми займаємося разом з друзями.

Майкл продовжив:

– Вживання наркотиків завжди мало соціальний характер. У бізнес-школі більшість з нас дуже любили вечірки. Я завжди сидів поряд з усіма й випивав або нюхав кокаїн.

Зараз я не займаюсь нічим подібним. Натомість до нас приходить кілька друзів, у яких також є діти, і ми влаштовуємо вечірку холодної води. У мене є зроблена на замовлення ванна, яку встановили ще в 1940-х, і всі послідовно занурюються у неї, чергуючи це з гарячою ванною. У нас є таймер, і ми підбадьорюємо всіх, у тому числі дітей. Ця традиція прижилася також серед наших друзів. Раз на тиждень жінки з нашого кола друзів збираються, йдуть до Затоки й занурюються у воду по шию. Температура води там приблизно 15 градусів.

– А що тоді?

– Не знаю, – засміявся Майкл. – Мабуть, вони йдуть кудись і влаштовують вечірку.

Ми обоє посміхнулися.

– Ви декілька разів сказали, що це примушує вас почуватися живим. Чи можете ви це пояснити?

– Насправді мені не дуже до вподоби почуватися живим. Наркотики й алкоголь робили так, що це мені подобалось. Більше я не можу це робити. Коли я бачу, як люди веселяться на вечірках, у мене виникає легка заздрість, бо вони здатні на подібну втечу від реальності. Я розумію, що вони отримують тимчасове полегшення. Холодна ж вода нагадує мені, що почуватися живим може бути приємно.

Проникливість Майкла вразила мене, і я могла зрозуміти його. Крім того, мені сподобалася його чесність, яка є ще однією формою відновлювального болю.

8. Цілковита чесність

Кожна світова релігія та будь-який кодекс етики розглядають чесність як надзвичайно важливу частину морального вчення. Усі мої пацієнти, котрі досягли тривалого одужання, вважали здатність говорити правду запорукою стійкого психічного й фізичного здоров’я. Я також переконалася у тому, що цілковита чесність є основою добре прожитого життя.

Утім, постає запитання: як саме здатність говорити правду покращує життя?

Перш за все, визнаймо, що говорити правду боляче. Ми з найдавніших часів запрограмовані на те, щоб брехати, і це роблять усі – готові ми це визнати чи ні.

Діти починають брехати вже у два роки. Що розумніша дитина, то ймовірніше, що вона вдасться до обману й майстерно його опанує. У 3‒14 років схильність брехати зазвичай послаблюється: можливо, у цьому віці діти починають краще усвідомлювати, що брехня завдає шкоди іншим людям. З іншого боку, на відміну від дітей дорослі вдаються до витонченішого антисоціального обману, оскільки вони мають більш розвинуту здатність планувати й запам’ятовувати.

Доросла людина обманює в середньому 0,59‒1,56 разів на день.[134] Як кажуть, на злодієві шапка горить. Тож шапки трохи димлять у всіх нас.

Люди – не єдині тварини, яким властива здатність обманювати. У тваринному світі безліч прикладів використання обману як зброї й щита. Приміром, жук ломехуза може проникати у колонії мурах, прикидаючись одним з них (завдяки виділенню хімічної речовини, через яку він пахне, як мураха). Прокравшись усередину, ломехуза їсть яйця й личинки мурах.