Дофамінове покоління. Де межа між болем і задоволенням

У будівлі суду, очікуючи, коли його викличуть, Дрейк подумки повторював план, озвучений адвокатом: «Суддя викличе вас для надання свідчень і запитає, чи визнаєте ви свою провину, а ви скажете: „Не винен“. Ось так. Це все, що вам потрібно зробити. Два слова – „Не винен“».

Суддя викликав Дрейка на місце для надання свідчень. Дрейк сів на жорсткий дерев’яний стілець, розташований трохи нижче й праворуч від лави судді. Його попросили підняти праву руку й пообіцяти говорити правду. Він пообіцяв.

Дрейк оглянув людей, що були в залі суду. Подивився на суддю. Суддя повернувся до нього й сказав: «Ви визнаєте себе винним?».

Дрейк знав, яких слів від нього чекають. Він планував сказати саме це. Два слова. «Не винен». Ці слова вже майже були у нього на вустах. Так близько.

– Однак потім я згадав про той випадок, коли мені було п’ять років і я попросив у батька морозива, а він сказав, що я мушу спочатку пообідати. Я сказав йому: «Я вже обідав. Ходив до Майкла додому, й він дав мені хотдог». Однак насправді я не ходив до Майкла. Ми з ним не були друзями, і мій тато знав про це. Тож він не став марнувати час. Узяв слухавку, зателефонував Майклові й запитав: «Ти давав Дрейкові хотдог?». А потім посадив мене, зберігаючи цілковитий спокій, і сказав мені, що брехати – це завжди гірше, ніж говорити правду. Він сказав, що брехня ніколи не варта наслідків. Той випадок справив на мене велике враження.

Дрейк продовжив:

– Увесь цей час я планував сказати «Не винен», як і велів мені адвокат. Не можу сказати, що вирішив зробити інакше, перш ніж давати свідчення. Проте у той момент, коли суддя поставив запитання, я не зміг вимовити ці слова. Я просто не здатен був сказати їх. Адже я пив і сів за кермо.

«Винен», – сказав Дрейк.

Суддя випростався на своєму стільці, ніби щойно прокинувся. Повільно повернув голову. Скоса подивився прямо на Дрейка, буравлячи його поглядом. «Ви впевнені, що це ваше останнє слово? Ви усвідомлюєте наслідки? Адже ви не зможете відмовитися від нього».

– Я ніколи не забуду, як він повернув голову й подивився на мене, – сказав Дрейк. – Я подумав: це якось дивно, що він мене про це запитує. На якусь мить я замислився, чи не роблю помилку. А тоді сказав йому, що впевнений.

Після цього Дрейк зателефонував адвокатові й розповів йому, що трапилося. Той був явно здивований.

Адвокат сказав Дрейку: «Я поважаю вашу чесність. Зазвичай я цього не роблю, але я поверну вам ваші п’ять тисяч доларів».

Так він і зробив – повернув усю суму.

Протягом наступного року Дрейк відвідував заняття для тих, кого було притягнуто до відповідальності за водіння у нетверезому стані. Ці заняття проходили у віддалених місцях. Оскільки Дрейк не мав права сідати за кермо, йому довелося їздити автобусом, що іноді забирало по кілька годин у день. Під час обов’язкових занять Дрейк сидів у колі з людьми, з якими, напевне, ніколи б навіть не зустрівся. «Вони були зовсім інакшими порівняно з тими, з ким я вчився у медичній школі». Дрейк згадує, що серед відвідувачів занять були переважно старші білошкірі чоловіки, котрих неодноразово затримували за керування транспортним засобом у стані сп’яніння.

Після того як Дрейк сплатив штраф тисячу доларів і провів десятки годин на обов’язкових заняттях, йому повернули водійське посвідчення. Утім, виявилося, що це лише початок. Дрейк закінчив медичну школу й подав заяву на резидентуру, повідомивши про звинувачення у керуванні транспортним засобом у стані сп’яніння в усіх відповідних документах. Коли він подавав заяву на отримання медичної ліцензії, йому довелося зробити те саме. А також під час подавання заяви на сертифікацію за спеціальністю. На довершення всього, отримавши місце у резидентурі в районі затоки Сан-Франциско, Дрейк дізнався, що заняття для покараних за водіння у нетверезому стані, які він відвідував у Вермонті, не зараховуються в Каліфорнії, тому йому довелося знову відвідувати ці заняття.

– Я працював цілими днями до пізнього вечора, а потім щодуху поспішав на ці збори автобусом. Якщо я запізнювався хоча б на хвилину, доводилося платити штраф. У певний момент я замислився, чи не краще було б збрехати. Але зараз, згадуючи все це, я радий, що сказав правду.