Доктор Сон

Роза знову подивилася на дівчину в кабіні пікапа, яка залишалася так само абсолютно нерухомою, з похиленою головою. Вона не виявляла жодного інтересу до вибриків свого дядька. Раптом її осінило, і Роза зрозуміла те, що мусила б побачити відразу, аби трюк не був таким нахабним: це ж манекен.

«Але вона тут! Мітка Чарлі відчуває її, всі вони в «Лоджі» відчувають її, вони всі разом, і вони знають…»

Всі разом у «Лоджі». Всі разом в одному місці. А хіба це була Розина ідея? Ні. Ця ідея прийшла від…

Роза метнулася до сходів.

13

Позосталі члени Правдивого Вузла скупчилися разом біля двох вікон, що виходили на парковку, й дивилися, як Біллі Фрімен вперше більш як за сорок років крутить колесо (до того ж останній раз, коли він робив цей трюк, Біллі був п’яний). Петті Хінка аж розреготалася.

— Що це заради Бога…

Стоячи спинами, вони не бачили, як з кухні до зали увійшов Ден, не бачили дівчинки, яка, то з’являючись, то щезаючи, мерехтіла поряд з ним. Дену вистачило часу помітити дві купки одягу на підлозі й зрозуміти, що кір Бредлі Тревора вперто продовжує робити свою роботу. Потім він сягнув усередину себе, сягнув глибоко й знайшов третю скриньку — ту, що протікала. І розкрив її навстіж.

(«Дене що ти робиш»)

Він нахилився вперед, упершись долонями собі в стегна, в його шлунку пекло, немов там вирував гарячий метал, і видихнув останній «хап» старої поетки, який вона вільно подарувала йому зі своїм останнім передсмертним цілунком. І тоді з його рота вирвався довгий струмінь рожевої імли, котра, вдаряючи в повітря, набувала глибокого червоного кольору. Спершу він не міг сконцентруватися на чомусь іншому, крім благословенного полегшення всередині свого тіла, поки його полишали отруйні рештки Кончетти Рейнолдс.

«Момо!» — скрикнула Абра.

14

На платформі вибалушилися Розині очі. Суче дівчисько зараз у «Лоджі».

«І ще хтось інший разом з нею».

Вона встрибнула в цей, новий, мозок, навіть не думаючи. Обшукуючи. Ігноруючи маркери, що вказували на великий дух, тільки намагаючись зупинити його раніше, ніж він зможе зробити те бозна-що, що він має намір зробити. Ігноруючи жахливу ймовірність того, що вже пізно.

15

Правдиві обернулися на Абрин скрик. Хтось — це був Довгий Пол — промовив:

— Що ще, чорти забирай, це за таке?

Червона імла зійшлася в жіночу постать. Крихітну мить — точно, не довше — Ден дивився у вируючі очі Кончетти і побачив, що вони юні. Все ще слабосилий і зосереджений на своєму фантомі, він не мав уявлення про те, що хтось вломився до його мозку.

«Момо!» — знову зойкнула Абра. Вона простягала руки.

Та жінка в хмарі, можливо, подивилася на неї. Можливо, навіть посміхнулася. А тоді постать Кончетти Рейнолдс зникла, а імла накотилася на скупчених Правдивих, багацько з них вже чіплялися одне за одного в страху і сум’ятті. Дену ця червона хвиля здалася схожою на кров, що розпливається у воді.

— Це дух, — сказав їм Ден. — Ви, паскудники, жили на ньому; тепер всмокчіть його і помріть від нього.

Він розумів, ще коли складалася концепція цього плану: якщо все не відбудеться швидко, він не доживе, щоб побачити, наскільки добре воно спрацювало, але він ніколи не уявляв, що все трапиться так швидко. Кір, який вже встиг ослабити їх, мабуть, теж тут долучився, бо деякі з них протривали довше за інших. Та навіть якщо так, все було кінчене протягом якихось секунд.

Вони вили в його голові, як помираючі вовки. Ці звуки вжахнули Дена, але це не стосувалося його партнерки.

— Добре! — кричала Абра. Вона потрясала кулаками в їх бік. — Як воно вам смакує? Як вам смакує моя Момо? Добра вона? Їжте досхочу! З’ЇЖТЕ ВСЕ ДО КРИХТИ!

Вони почали зациклюватися. Крізь червону імлу Ден побачив двох із них, що обнялися, стулившись лобами, і попри все, що вони наробили — попри все, чим вони були — це видовище його зворушило. Він побачив слова «я кохаю тебе» на губах Едді Коротуна; побачив, як Велика Мо починає відповідати; а тоді вони обоє зникли, їхній одяг спланував на підлогу. Так це швидко відбувалося.

Він обернувся до Абри, збираючись їй сказати, що треба їм мерщій з цим кінчати, але тут почала лементувати Роза Циліндр і кілька митей — поки Абра її не заблокувала — ті крики люті й безумного горя перекривали геть усе решту, навіть благословенне полегшення, що принесло йому звільнення від болю. І, як він на те щиро сподівався, звільнення від раку. Щодо цього він не міг мати певності, поки не побачить свого обличчя у дзеркалі.

16

Роза була на верхівці сходів, що вели вниз із платформи, коли вбивча імла вихлюпнулася на Правдивий Вузол, коли рештки Абриної Момо почали робити свою швидку, смертоносну роботу.