Дорогами Маклая

Зберігся й лист Миклухо-Маклая до петербузького багатія М. С. Вороніна, в якому молодий учений, лаштуючись у дорогу на корветі «Витязь», писав: «Як Ви знаєте, я у вересні виряджаюсь на острови Тихого океану, і виряджаюсь на власні кошти, але оскільки на той час (тобто на середину вересня) моя мати не може дати мені необхідні на перші роки моїх мандрів 5000 крб. сріблом, то я хотів би звернутися до Вас з проханням позичити мені такі гроші…»

Нарешті, хоча О'Коннор, радіючи з нагоди облити Росію брудом, І вигадав рахунок за «гнилі флотські сухарі», харчового забезпечення на корветі «Витязь» Маклаєві, на жаль, справді не належало. Він сам писав князеві Мещерському, що за харчування на корветі заплатив п'ятсот карбованців, які довелося йому позичити в командира корабля, бо Воронін у Петербурзі на його прохання дати в борг гроші не відгукнувся.

Круто розвернувшись у дальньому кутку кабінету, Сава Христофорович енергійно ступив до мене.

— Любий друже, та ще з часів Римської імперії якогось одного виду забезпечення ніде, ні на яких флотах світу не існувало й не існує. Людей завжди ставили й ставлять тільки на всі види забезпечення: речове, грошове, харчове. А це означає, що людину мобілізовано і, отже, на кораблі вона зобов'язана нести певні вахти, виконувати якусь іншу роботу, потрібну не їй особисто, а кораблю чи флоту.

— Але мені здається, ні Дарвін на «Біглі», ні наш Гончаров на фрегаті «Паллада» за харчі не платили, — зніяковівши від своєї необізнаності, заперечив я не зовсім упевнено. — Виходить, вони одержували всі види забезпечення і вважалися мобілізованими?

— Ви помиляєтеся. Дарвіна, як він сам писав в «Автобіографії», тільки «внесли в списки на забезпечення провіантом» і аж ніяк не годували за рахунок Адміралтейства. Дядечко Джосайя Веджвуд, що вмовив батька Дарвіна відпустити Чарлза на «Бігль», п'ятирічне плавання небожа оплатив із власної кишені. Так самісінько, як командир «Бігля» Фіц-Рой оплачував перебування на кораблі інструментального майстра Джона Стеббінга, якого до складу екіпажу «Бігля» в Адміралтействі з якоїсь причини не включили, може, просто забули, а Фіц-Рой не зважив на це і в плавання його таки взяв, а потім і розплачувавсь. Інша річ Гончаров. Як секретар адмірала Путятіна він на «Палладі» був на правах флагманського офіцера.

— Лишаючись при цьому цивільним?

— Так, оскільки адмірала Путятіна було виряджено в Японію послом російського уряду, він уособлював водночас дві постаті: воєначальника і дипломата.

— Але ж Гончаров усе одно ніякого відношення до флоту не мав.

— Секретар адмірала?

— Ну, припустімо. Тоді чому, якщо на флоті Маклая поважали, а це незаперечно, не придумали чогось підходящого для нього?

— Тому, що військовий статут — закон, а надто флотський, з віковими традиціями. Порушити його в Росії не смів ніхто, навіть члени царської родини. Якось великий князь Олексій Олександрович, відомий у Петербурзі гульвіса й ловелас, уже проголошений майбутнім генерал-адміралом, але поки що не адмірал, надумав незапрошеним завітати з дівицею на кліпер «Гайдамак» і зажадав каюту. Царський син, без п'яти хвилин головком, — не послухатися не можна… Таж ні! Капітан-лейтенант Колтовський, командир кліпера, випровадив голубків умить. І керуючий Морським міністерством адмірал Краббе у відповідь на скаргу Олексія знайшов за потрібне Колтовського заохотити. Ось як розуміли російські моряки корабельний воїнський статут. Тому Миклухо-Маклай, обізнаний з флотськими порядками, сам, безумовно, не захотів прийняти морське забезпечення. Інакше він поставив би себе в залежність від статутних формальностей і змушений був би їх дотримуватися. Зрозуміло, така перспектива людині з його характером не могла бути до вподоби. Гончаров на флагмані «Паллада», перебуваючи в ролі флагманського офіцера, підлягав одному адміралові Путятіну, і то на дисципліну ремствував, а тут, на корветі «Витязь», який виходив у море без свого флагмана, Маклаєві довелося б виструнчуватися перед кожним вахтовим лейтенантом.

— Формально, звичайно, все могло бути, але ось зараз ви розповіли про великого князя Олексія Олександровича. Не будемо говорити, яким після свого дядечка Костянтина Миколайовича він став генерал-адміралом і як його прихід до влади на російському флоті відбився на кар'єрі капітан-лейтенанта Колтовського…

— При Олексієві Колтовський став контр-адміралом.

— Он як! Та річ не в цьому. У зв'язку з іменем Олексія я згадав, який «вексель» у квітні 1883 року залишив Миклухо-Маклай на корветі «Скобелев» контр-адміралові Копитову.

Розгорнувши четвертий том творів Маклая, я зачитав Саві Хрнстофоровичу один лист ученого, адресований командуючому російською Тихоокеанською ескадрою:

— «Ваше превосходительство! Перебуваючи в Батавії, з метою відвідання на корветі «Скобелев» різних місць Тихого океану, «мав на увазі слова його імператорської високості в. кп. Олексія Олександровича, що моя поїздка на остр. Тихого океану не буде пов'язана для мене з будь-якими зайвими витратами.[16]