Дух часу

— Таже моя може приходити, кілько треба буде, — казала мамка, рада, що знов буде ближче двора. Звичайно, бідно ся діє — добре що-то, добре, що дитині дадуть кусень хліба.

Другого дня мамка привела свою невеличку дочку, о два роки старшу від Ядзі дівчину. Згоди між ними не було. Катруся мала приходити тоді, коли Ядзя захоче з нею побавитись та надоїсть їй французька бонна. Катрусю привели до двора у грубій сорочці і уперезану маминою запаскою замість «горботки». Але що сей стрій не надавався до панських покоїв, то пані казала дати їй тоненьку з Ядзі сорочку і перешити стареньку спідничку.

— Но, тепер якось виглядає, — казала пані, коли припровадили до неї перебрану Катрусю. Катруся тішилася своїм новим убранєм і гордо споглядала на запинані гудзиками рукавці сорочки, котрі на ню були закороткі, та й на надточену майже від колін спідничку. Коли однако ж в сім убраню пішла до мами, то усі сусідські діти стали з неї сміятися. Катрусі зробилося стидно, скинула панську сорочку і спідницю і убралася назад у свою згрібну сорочину[16] і казала, що не піде вже більше до двора. Мама насилу відвела єї назад. Та все-таки Катруся не хотіла більше показуватись сільським дітям в новім перебраню, і коли була у мами, то зараз перебиралася у свою сорочку. Ядзя дійсно бавилася з Катрусею далеко ліпше, як з своєю бонною. Але зате пані мусила сама ті забави надзирати, позаяк, крім мужицької бесіди, мужицька дитина не завсігди знала забавлятися з панською і не раз вживала не конче гречних слів, чому бонна не могла запобігти, не розуміючи ані слова чужої для неї мови. Се бонні було на руку, позаяк улегшувало єї обов’язки. Найліпше, вона любила, коли діти ішли бавитись до огороду, а упевнившись, що панство чим іншим зайняті, давала собі тоді волю, лишала діти і йшла у сад проходжуватись. Коли раз пані пробудилась по обіднім сні, щось мовби шепнуло їй, щоби вона ішла подивитись, що роблять діти. Був се правдивий інстинкт ма-теринський, бо зараз здалека учула дитинний крик і плач. Ядзя лежала на землі, а верх неї Катруся і зо всіх боків обкладала єї кулаками. Мати не дивилась на дорогу, не зважала на травники і цвіти, а бігла просто, зачіпаючи сукнею о корчі і рабати, і майже без пам’яті вирвала свою дитину з-під брутальної переваги малої мужички. Ядзя була смертельно бліда, а з розбитого єї носика потекла червона струя крові по руках і одіню матері. На землі лежала розбита лялька і порвані цітки, очевидні свідки дитячого непорозуміня.

— Води, води! На милість бога, води! — кричала переражена мати.

На той крик позбігалися зі всіх сторін слуги, вилетіла десь з гущин перелякана бонна, вибіг з покоїв пан, поспішив щосила опорошений від млинка економ. Пані вже обливала Ядзю водою і ледви могла розповісти, в якім страшнім знайшла єї положеню. Пан остро зганьбив бонну, а Катрусю казав взяти економові і укарати, хоть Катруся звинялася, що вона нічого не винна, бо Ядзя перша на ню кинулася і пірвала на шиї цітки. По якімсь часі Катруся з посинілим лицем і викривленими губами, дрожачи на цілім тілі, бігла з двора городами в село. Сльози капали єї з очей, а грудинята підносились уриваним хлипанєм. Так забігла аж додому, але боячись іти до хати, залізла під пліт у корчі великого бур’яну і там пересиділа цілу ніч. Мати — байдуже, думала, що Катруся лишилася в дворі, і аж другої днини дізналась в селі, що єї дочку подибало. Бідна жінка взялась за голову. Єї розібрав жаль і злість, хотіла ще ліпше набити Катрусю, але жаль переміг, пішла лиш до двора перепросити паню за таку вже зроду біснувату і неслухняну дитину. Але Катруся вже більше до двора не пішла.

Якось в недовгім часі по тій пригоді умерла Катрусина мати, і Катруся стала круглою сиротою. По мамі їй нічо не лишилось, крім трохи одіжи, бо ціле житє була лиш бідною комірницею. Брат мамин, а єї вуйко, взяв одежину на переховок, а Катрусю дав до газди на службу.