Джури і Кудлатик

З тої розмови й почалася наша дружба. Дарма, що я був лише цуциком, а дядько — чи не найповажнішим псом у Воронівці. Звісно ж, найбільше нас поєднувало те, що в попередньому житті ми мали спільних знайомих. А ще я вдячний дядькові, що він не лише підказував мені, як діяти в тому чи іншому випадку, а й заступався за мене, коли я ще не знав, як поводитися з іншими псами.

— Ти їж, їж, — нагадав мені дядько.

Я хлебтав смачну юшку і водночас продовжував роздумувати про те, хто кому служить. Я, наприклад, вчуся у дядька Бровка, як стерегти оселю своїх господарів. Баба Маруська пильнує, щоб до хазяйської хати не потикалися різні там щури з мишами. Кури несуть господарям яйця. А батьки Грицикові, схоже, служать нам. Бо інакше хто ж удосвіта прокидається і розсипає курям зерно, хто наливає бабі Марусьці молоко чи ставить переді мною ось цю мисочку з їжею?

Пані Малюшка і баба Маруська

Нараз із повітки, де хазяйські кури порпалися в соломі й несли яйця, долинуло голосне кудкудакання. По тому на порозі з’явилася зозуляста курка. Її у нашому дворі звали пані Малюшка. Пані її прозвали за те, що в одному з попередніх життів вона вилупилася з польського яйця. Пані Малюшка витягла свою шию так, ніби хотіла побачити, що відбувається за найближчим смородиновим кущем, і кудкудакнула ще кілька разів.

На її голос обізвався з малинника наш півень на ім’я Гребінчик. Його назвали так за великий червонястий гребінець. Крім того гребінця, в його голові, здається, не було більше нічого.

— Вітаю! — кукурікнув він. — Сподіваюся, ти своє діло зробила як належить?

— Авжеж, — із гідністю відказала Малюшка. — Наш Грицик і сьогодні може поласувати моїм яєчком.

Пані Малюшка переконана, що без її яєць Грицик не прожив би ані дня. Тож на всіх інших вона дивилася зверху вниз, навіть коли була набагато нижчою на зріст. От і зараз вона кинула на мене пихатий погляд, а тоді заходилася порпатись у землі. Її дебелі ноги з гострими кігтями працювали так, що тільки пилюга здіймалася.

Таких здоровецьких курей на нашому кутку я не бачив. Хоч і чув, що позаторік пані Малюшка була найхирлявішим з усіх курчаток. Тому й дістала таке ім’я. Курчатко те ображали всі, кому не ліньки. Воно дзьобало тільки те, що лишалося від інших. На неї навіть мама-квочка перестала звертати увагу. Думала, що її доця недовго протягне на цьому світі. В інших світах так би й сталося. В інших, але не в цьому. Сам Грицик узявся рятувати її. Він зігрівав Малюшку за пазухою, годував її пшоном, сиром, вареними яйцями. Навіть мух ловив для неї. Та ще й зараз — я кілька разів бачив на власні очі — він виносить з хати щось смачненьке і пригощає її з долоні. Тому й не дивно, що найхирлявіше курчатко виросло справжньою велеткою.

А ще пані Малюшка, як і кожна велетка, вважалася найхоробрішою серед усіх нас. Наприклад, що ви робите, коли на вас іде людина? Правильно, поступаєтесь їй дорогою, бо перед людиною всі поступаються. А от пані Малюшка не з таких. Вона понад усе любить гребтися на піщаній доріжці, що веде від хвіртки до сінешніх дверей. Вигребе собі ямку і розкошує в ній трохи не голічерева. Тож усім, хто заходить до нас, доводиться обережно переступати через неї, бо вона була така пані, що навіть не ворухнеться, аби поступитися дорогою. Вона вважає, що має на це повне право, бо несе яйця моєму Грицикові. Персональні, як каже Грициків татко. По одному в день. Тож хіба я можу підвищувати на неї голос?

Пані повалялася трохи в порохні, тоді струснулася і з діловитим виглядом попрямувала до моєї буди. Подивилася, що робиться навколо моєї миски, і невдоволено кудкудакнула:

— Розвели бруд. Тільки й прибирай за вами.

І дзьобнула кілька крихт.

— Смачного! — бажаю я їй.

Взагалі, я намагаюся не звертати уваги на її буркотіння. Бо, хто знає, може, без її яєць Грицик і справді протримається недовго? Тому я ввічливо хвицьнув хвостом і повів далі:

— Як живете, тітко? Дядько Гребінчик вас не кривдить?

— Спробував би він скривдити, — насмішкувато кудкудакнула пані Малюшка. — Дістав би такого дзьобаря, що навіки запам’ятав би.

І то не просто слова. Я сам бачив, як одного разу, коли Грицикова мама сипнула курям зерна, Гребінчик узявся вказувати їм, хто за ким має дзьобати поживу. То пані Малюшка, якій не сподобалась, що опинилася лише третьою, так дзьобнула його по тімені, що Гребінчик тільки сквокнув і поменшав на зріст. Отож я ніколи нічого не кажу, коли вона потикає свого дзьоба і до моєї мисочки.

В одному зі своїх минулих життів Малюшка, кажуть, мешкала на якійсь іншій планеті з такою чудернацькою назвою, що її і вимовити важко. Там вона вважалася птахом, хоча й не вміла літати. Зате мала такі міцні пазурі, що до неї навіть найгрізніші хижаки боялися підходити ззаду. І, зважаючи на те, як вона розгрібає землю, кігті її й досі не затупилися.

Раптом дядько Гребінчик голосним кукуріканням з малинника сповістив, що він вигріб щось надзвичайне. Пані забула про мою мисочку і підтюпцем подалася поглянути, що він там знайшов.