ef8e164b9ddb4e6382d512bdeac55396

Братів.Пролунало відразу кілька вибухів. Завила сирена, наче насувалася суєрна

буря. Ма присіла, тягнучи за собою Анархію, і вперше згадала, що лишила свої

дослідження в бараці Мамая. Її здушив істеричний сміх. Вона стільки боролася, а

потім просто забула найважливішу справу свого життя. Добре, що підписала, хоч

і не своїм ім’ям. «Іфігенія Кіммерицька», — от як віднині зватимуть авторку

трактату про суєр.

Ма потягнула Анархію до воріт. Назустріч їм із пробоїни, утвореної

вибухом, хлинули засолені. Армійці славили Бога Спалахів, перекрикуючи гімн

Двобогу. Їхні пояси були обвішані шкіряними мішечками з атеш-травою. Вони

підпалювали їх і кидали у двір. Анархія закашлялася. Якби не Ма, повалилася б

на землю. В останній записці їм наказували сховатися за кам’яною грядою на

півночі від Шейх-Елі. Для цього треба було вибігти за межі Станції і пройти

щонайменше кілька касабів відкритою болотистою місцевістю. Навіть без атаки

це було важким завданням. Ма довелося тягти Анархію, яка постійно

спотикалася. Великий живіт немов тягнув її до землі.

У загальній колотнечі Ма майже втратила орієнтири. В очі сипав пил.

Болотні випари заважали дихати, від вибухів заклало вуха. Вони таки вибралися.

Потвори їх прикрили, а свої просто не помітили. Чи не вперше Ма подякувала за

те, що Старші Брати не вважали жінок повноцінними людьми.

Лише біля скель Ма розвернулася, щоб подивитися у двір Станції. Над

Медичним підіймався стовп диму. Майже всі бараки були охоплені вогнем, а

між ними бігали живі смолоскипи — занадто маленькі, щоб бути дорослими. Ма

з гіркотою подумала, що армієць дотримався обіцянки, а вона виявилася занадто

наївною, щоб просити залишити барак із дітьми неушкодженим. Вогонь у степу

як лють та бажання помсти: його неможливо стримати.

У небі на півночі з’явилися цятки коптерів. Станція викликала

підкріплення. Армія потвор почала відступати. Від самого початку їхня атака

була приреченою. Старші Брати переважали чисельно, мали вбивчу зброю і

підтримку. На що ж розраховували армійці? Спалити будинки? Старші Брати

відбудують швидше, ніж потвори поховають трупи. До болю в очах Ма

вдивлялася в задимлене подвір’я Станції, намагаючись зрозуміти, скільки

армійців та засолених вижило. І цієї миті її скрутив біль. Ма обвила руками

живіт і сповзла на коліна. Камені боляче вп’ялися в коліна. В очах потемніло.

Вона схопила Анархію за плече, намагаючись випитати, куди та поділа сумку з

медикаментами.

Але подрузі було ще гірше. Вона лежала в розщілині й тихо стогнала, майже не реагуючи на заклики. Нарешті Ма намацала сумку й витягла

знеболювальне, але не встигла зробити укол. Скелі наповнили голоси й тупіт.

Якийсь засолений, не зупиняючись, підхопив її й закинув на плече, ніби лантух.

Його шкіру вкривали гострі мушлі, але за болем у перетиснутому животі вона їх

майже не помічала.

Вони бігли на захід, оминаючи ялгу, або ж отруйні озера. Лише в темряві

всіяний мушлями чоловік скинув її на землю і приклав до рота бурдюк із водою.

Анархію поклали поряд. Вона вся горіла. Ма торкнулася опуклого живота й

миттєво прибрала руку. Він був наче розпечена джезва.

— Їй потрібна допомога. І не ця гидота, а справжні ліки. — Ма спробувала

зупинити руку, яка намагалася запхнути в рот Анархії порцію червоної пасти.

— Ліки не допоможуть. Але Григоренко-другий розбереться, — укритий

мушлями м’яко відштовхнув Ма, але й цього вистачило, щоб вона скрутилася від

нападу болю. Зігнутися навпіл не вийшло: заважав живіт, що був твердим і

відчутно збільшився. І це лише за добу. Ма не хотілося думати, що буде за кілька

днів. — Не хочеш юшан, не хочеш атеш-трава, візьми це. — Чоловік забив у

глиняну люльку якусь суміш, розкурив і простягнув їй.

Запахло полином і морем. Ма подумала про те, що всередині неї, про

наркотик у руках армійця. Колишня Ма, — та, що вірила в силу науки Старших

Братів, — ніколи б не погодилася на дикунське зілля, але тепер вона в Дешті, і те, що вона вкрала на Станції, теж дитина Дешту, то чи варто боятися? Ма взяла

люльку, обережно притулила до губ розпечений мундштук, набрала повні легені

ароматного диму, відкинулася на землю і відчула, як провалюється в приємне

небуття.

На ранок Анархії стало краще, а Ма прокинулася настільки бадьорою, що

вирішила й собі вдатися до медицини засолених. Для транспортування Анархії

армійці спорядили ноші. Ма здебільшого йшла сама, тільки іноді вкладалася

поряд з Анархією і спостерігала за рожевим небом. За кілька днів, а може, тижнів до них приєдналася ще одна група. Їх очолював чоловік у дихальній

масці. Укрите пухирями тіло прикрашали численні татуювання. Жовті очі з

особливою цікавістю поглянули на Ма.

— Вона не товар. Говори з Григоренком-другим, — кинув у її бік чоловік

із мушлями.

Укритого пухирями звали Саша Бідний, він був акинджиєм — мисливцем

за головами, що мав справу як з Армією потвор, так і зі Старшими Братами; обидві сторони цінували його за вміння знаходити шляхи у вічно мінливому

Дешті. Саша Бідний мав доправити їх до Гизльова, де чекав Григоренко-другий.

Ма вирішила, що засновник Армії потвор витягнув їх зі Станції через