ef8e164b9ddb4e6382d512bdeac55396

магічних обрядах та в медицині. Чортів палець добре допомагає від укусів

артроплевр, примочки з нього зупиняють кровотечу, лікують опіки й рани.

Зміцнюють чоловічу силу.

Шейтан-той — так засолені називають бурю, що на тридцять відсотків

складається із чистого суєру.

Юрт — військова одиниця в Армії потвор.

Юрта — найпопулярніше житло в Дешті. Збирають із мотлоху. Засолені

вважають, що юрти ліпше, ніж кам’яні споруди, витримують натиск суєрних бур

і їх значно легше відновити після руйнувань.

Юшан — змінений суєром полин. Має наркотичні властивості. Росте в

Дешті повсюдно. Використований у медицині й магічних ритуалах. Жінки в

Дешті вірять, що за допомогою цієї речовини можна потрапити в сон богині Діви.

Яглу — рослина, що виникла після Спалахів. Схожа на темно-фіолетові

пальці, що стирчать із землі. Росте на місці старого асфальту, під яким

утворюється плавун. Отруйна, м’ясоїд і хижак. Оглушену жертву затягує під

землю, де перетравлює корінням. «Отруйна як яглу», — так у Дешті кажуть про

привабливих, але гострих на язик жінок.

Ярлик Старших Братів — металевий жетон, що надає право

представляти Старших Братів у Дешті.

Імена

Старші Брати

Гавен Белокун — керівник Станції Старших Братів у Кіммерику.

Герман Зорг — доктор, один із засновників Старших Братів, автор

Догматів віровчення про Двобога, організатор мережі шкіл-лабораторій для

експериментів над людьми.

Мамай — науковець Старших Братів, учень Германа Зорга, зник під час

Спалахів у Кіммерику.

Руф — одна із Зіниць на Матері Вітрів, подруга й довірена особа Сфени —

Першої Зіниці Станції.

Сфена — Перша Зіниця — голова служби розвідки Станції Старших

Братів. Талавір — Старший Брат, що внаслідок трагічного випадку багато років

перебував у комі на Матері Вітрів.

Ак-Шеїх

Азіз-баба — старійшина Ак-Шеїх.

Аслан — онук Азіза-баби.

Бекир — син Ма.

Гєра Сєров — офіційний бей Ак-Шеїх.

Гуль — засолена, яка мешкає в аіле Азіза-баби, але не є його родичкою.

Вірить, що Азіз-баба знайшов її в Дешті.

Кебап — онук Азіза-баби.

Ма — офіційна лікарка Ак-Шеїх.

Ніязі — онук Азіза-баби.

Тітка Валька — офіційна відьма Ак-Шеїх.

Акинджиї

Близнюки — діти Саші Бідного.

Джин — член банди акинджиїв Саші Бідного.

Саша Бідний — бей акинджиїв у північому Дешті.

Скіф’янка — членкиня банди акинджиїв Саші Бідного.

Шейтан — член банди акинджиїв Саші Бідного.

Підземне місто Кара-Тобе

Джаніке-ханум — мешканка підземного міста.

Кемаль-шейх — духовний лідер та старійшина Кара-Тобе.

Армія потвор

Болбочан — бей одного з підрозділів-юртів Армії потвор.

Генерал Григоренко-другий — виборний очільник Армії потвор. Прийшов

на заміну засновникові армії — генералу Григоренку-першому.

Сейдамет — боєць юрту Болбочана.

Шипохвіст — боєць юрту Болбочана.

Післямова. Голос з окупації

Дуже давно готи націлилися на Крим (він іще не носив такої назви), та не

змогли переправитися: те, що ми звемо й вважаємо штучним «перекопом», у їхні

часи було дрібним морем, і навпаки — «природний» перешийок насипано потім

людськими руками. Тоді вперше проявився міфічний дуалізм Криму. Навели

мости через болотяне море — достатньо глибоке, щоб не перейти, і доста мілке, щоб не переплисти. Мости впали й розділили могутнє плем’я: одні потрапили на

«острів», інші залишилися на материку, треті зникли безвісти. Але для тих, хто

опинився по обидва боки на суходолі, протилежний бік став потойбіччям. Це

відображено в готських піснях, що їх потім століттями співали «красні готські

дівки». І те саме сталося з нами, кримчанами, 2014 року. Острів Крим — не

такий, яким його бачив московський дисидент, а той, що існує в старому й

новому міфах, — вабить до себе тих, хто його не досяг, і слугує тюрмою для тих, хто на ньому скніє. Але варто помінятися місцями — пройти «перекопи», проплисти міфічним морем, — одразу поміняються й погляди.

«Ні з тобою, ні без тебе не можу», — казали римляни.

Дев’ять років минуло від першої фази війни за Крим. Я, по один бік від

силового поля, читаю твір про Крим, написаний у потойбіччі. Дев’ять років —

це рівно стільки, скільки спливло від початку облоги Трої, коли відбулися події

безсмертної

«Іліади».

Роман про Крим Світлани Тараторіної схожий на сон, навіть уривки сну.

Але спить не авторка — спить сам Дешт (так названо Таврію). У худліті нечасто

фігурує степовий Крим, хоча саме він становить три чверті півострова.

Романтично налаштовані туристи-писаки бачать екзотику моря й гір, дехто

навіть примудряється втрапити в «нетрі й джунглі» та успішно там «заблукати».

Наче прихована частина айсберга, степовий Крим торкає лише глибокі й

поранені душі. Першим, кого згадую, був Адам Міцкевич: його незабутній

«сухий простір океану», яким поміж коралами бур’яну пірнає віз.

Цей світ побачила й авторка роману «Дім солі». Дешт перенесено в часи

апокаліпсису, зелені луги залишились у віршах. А провідником створеного