Читаем Енеїда полностью

Енеїда

60 В се врем’я Юпитер, підпивши,З нудьги до жінки підмощавсь,І морду на плече склонивши,Як блазень, чмокавсь та лизавсь;Щоб більше ж угодить коханці,Сказав: «Дивися, як троянціОд Турна врозтіч всі летять;Венера пас перед тобою:Од неї краща ти собою,До тебе всі лапки мостять.

61 Моє безсмертиє ярує,Розкошних ласк твоїх бажа;Тебе Олимп і світ шанує,Юпитеру ти госпожа.Захоч — і вродиться все зразу,Все в світі ждеть твого приказу,За твій смачний і ласий цмок…»Сказавши, стиснув так Юнону,Що трохи не скотились з трону,А тілько Зевс набив висок.

62 Юнона, козир-молодиця,Юпитеру не піддалась;Бо знала, що стара лисицяНа всякі штуки удалась,Сказала: «О, очей всіх світе,Старий олимпський єзуїте!З медовими річми сховайсь.Уже мене давно не любиш,А тільки п’яний і голубиш.Одсунься геть — не підсипайсь.

63 Чого передо мной лукавиш,Не дівочка я в двадцять літ,І теревені-вені правиш,Щоб тільки заморочить світ.Нехай все буде по-твоєму;Дай тілько Турнові моємуХоть трохи на світі пожить;Щоб міг він з батьком повидатьсяІ перед смертю попрощаться;Нехай — не буду більш просить».

64 Сказавши, в Йовиша вп’яласяІ обняла за поперек,І так натужно простяглася,Що світ в очах обох померк.Розм’як Зевес, як після пару,І вижлоктив підпінка чару,На все ізвол Юноні дав.Юнона в котика з ним грала,А в мишки так залескотала,Що аж Юпитер задрімав.

65 Олимпськії во всяку поруІ грім пускающий їх панХодили голі без зазору,Без сорома, на кшталт циган.Юнона, з неба увильнувши,І гола, як долоня, бувши,По-паруб’ячу одяглась;Кликнувши ж в поміч Асмодея,Взяла на себе вид Енея,До Турна просто понеслась.

66 Тогді пан Турн зіло гнівивсяІ приступу к собі не мав,Що у троян не пожививсяІ тьху Енеєві не дав.Як ось мара в лиці Енея,В кереї бідного Сихея,Явилась Турна задирать:«Ану лиш, лицарю мізерний,Злиденний, витязю нікчемний,Виходь сто лих покуштовать».

67 Турн зирк — і бачить пред собоюПрисяжного свого врага,Що так не гречі кличе к боюІ явно в труси пострига.Осатанів і затрусився,Холодним потом ввесь облився,Од гніву сумно застогнав.Напер мару — мара виляє,Еней од Турна утікає!І Турн вдогонку поскакав.

68 Той не втече, сей не догонить,От тілько-тілько не вшпигне;Зикратого мечем супонить,Та ба! мари не підстьобне.«Та не втечеш, — кричить, — паничу!Ось зараз я тебе підтичу,Се не в кукли з Лависей грать;Тебе я швидко повінчаюІ воронів потішу стаю,Коли начнуть твій труп клювать».

69 Мара Енеєва, примчавшисьДо моря, де стояв байдак,Нітрохи не остановлявшись(Щоб показать великий ляк),Стрибнула в нього, щоб спастися;Тут без числа Турн осліпився,Туди ж в байдак і сам стрибнув,Щоб там з Енея поглумиться,Убить його, мазки напиться;Тогді б Турн первий лицар був!

70 Тут вмиг байдак заворушивсяІ сам, одчаливши, поплив;А Турн скрізь бігав і храбривсяІ тішивсь, що врага настиг.Таку Юнона зливши кулю,Перевернувшися в зозулю,Махнула в вирій навпростець.Турн глядь, аж він уже средь моря,Трохи не луснув з серця, з горя,Та мусив плить, де жив отець.

71 Юнона з Турном як шутила,Еней про теє ні гу-гу;Бо на його туман пустила,Що був невидим нікому;І сам нікого тож не бачив,Но послі як прозрів, кулачивРутулян і других врагів:Убив Лутага, Лавза, Орсу,Парфену, Палму витер ворсу,Згубив багацько ватажків.

72 Мезентій, ватажок тирренський,Одважно дуже підступивІ закричав по-бусурменськи,Що тілько пан Еней і жив!«Виходь! — кричить, — тичка подмімо,Нікого в поміч не просімо,Годящі парні: ти і я,Ану!» — і сильно так стовкнулись,Що трохи в’язи не звихнулись,Мезентій же упав з коня.

73 Еней, не милуя чванливих,В Мезентія всадив палаш;Дух вискочив в словах лайливих,Пішов до чорта на шабаш.Еней побідой утішався,Зо всі ми добре частовався,Олимпським жертви закурив.Пили до ночі та гулялиІ п’яні спати полягали,Еней був п’яний, єлє жив.

74 Уже світовая зірницяБула на небі, як п’ятак,Або пшенишна варяниця,І небо рділося, мов мак.Еней троянців в гурт ззиваєІ з смутним видом об’являє,Що мертвих треба поховать;Щоб зараз принялися дружно,Братерськи і єдинодушно,Троян убитих зволікать.

Перейти на страницу: