Читаем Енеїда полностью

Енеїда

75 Потім Мезентія доспіхиНа пень високий насадив,І се робив не для потіхи,А Марса щоб удоволив,Шишак, панцир і меч булатний;Спис з прапором, щит дуже знатний;І пень, мов лицар, в збруї був.Тогді до війська обернувся,Прокашлявся і раз смаркнувся,І річ таку їм уджигнув:

76 «Козацтво! лицарі! трояне!Храбруйте! наша, бач, бере;Оце опудало поганеЛатинів город одіпре.Но перше чим начнем ми битись,Для мертвих треба потрудитись,Зробить їх душам упокой;Імення лицарів прославить,Палланта к батькові одправить,Що наложив тут головой».

77 За сим пішов в курінь просторий,Де труп царевича лежав,Над ним аркадський підкоморийЛюбистком мухи обганяв.Троянські плакси тут ридали,Як на завійницю кричали,Еней зарюмсав басом сам:«Гай, гай! — сказав, — ув’яв мій гайстер!Який то був до бою майстер.Угодно, бачу, так богам!»

78 Звелів носилки з верболозуІ з очерету балдахинЗготовить тіла для виносу,Щоб в них Паллант, Евандрів син,Вельможна, панськая персонаЯвилася перед ПлутонаНе як абиякий харпак.Жінки покійника обмили,Нове обрання наложили,Запхнули за щоку п’ятак.

79 Як все уже було готово,Тогді якийсь їх филозопХотів сказать надгробне слово,Та збився і почухав лоб;Сказав: «Се мертвий і не дишеть,Не видить, то єсть і не слишить,Єй, єй! Уви! он мертв, амінь!»Народ від річі умиливсяІ гірко-гірко прослезивсяІ мурмотав: «Паноче, згинь».

80 Потім Палланта покадили,К носилкам винесли надвір;Над балдахином положили,Еней тут убивавсь без мір.Накривши гарним покривалом,Либонь, тим самим одіялом,Що од Дидони взяв Еней;Взмостили воїни на плечіІ помаленьку, по-старечиНесли в містечко Паллантей.

81 Як вибрались на чисте поле,Еней з покійником прощавсь,Сказав: «О жизнь! бурливе море,Хто цілий на тобі оставсь.Прости, приятелю любезний,Оддячу я за вид сей слезний,І Турн получить з баришком».Потім Палланту уклонився,Облобизав і прослезився,Додому почвалав тишком.

82 К господі тілько що вернувсяНаш смутний лицар, пан Еней,Уже в присінках і наткнувсяНа присланих к нему гостей:Були посли се од Латина,І всі асесорського чина,Один армейський копитан;Сей скрізь по світу волочився,І по-фригійську научився,В посольстві був як драгоман.

83 Латинець старший по породіК Енею рацію начав,І в нашім, значить, переводіБуцімто ось він що сказав:«Не ворог, хто уже дублений,Не супостат, чий труп нікчемнийНа полі без душі лежить.Позволь тіла убитой рати,Як водиться, землі предати;Нехай князь милость сю явить».

84 Еней, к добру з натури склонний,Сказав послам латинським так:«Латинус рекс єсть невгомонний,А Турнус пессімус дурак.І кваре воювать вам мекум?Латинуса буть путо цекум,А вас, сеньйорес, без ума;Латинусу рад пацем даре,Пермітто мертвих поховаре,І злости корам вас нема.

85 Один єсть Турнус ворог меус,Сам ерго дебет воювать;Велять так фата, ут ЕнеусВам буде рекс, Аматі зять.Щоб провести ад фінем беллюм,Ми зробим з Турнусом дуеллюм,Про що всіх сангвіс проливатьЧи Турнус буде, чи Енеус,Укажеть глядіус, вель деус,Латинським сцептром управлять».

86 Латинськії посли ззиркнулись,По серцю їм ся річ була;Знечев’я трохи схаменулись,Дрансеса смілость тут взяла:«О князю, — крикнув, — пресловутий!Великим ти родився бути!Ми все в Латинови устаВнесем, дрібнесенько розкажемІ щиро, щиро те докажем,Що з Турном дружба єсть пуста».

87 І мировую тут зробилиНа тиждень, два або і три,І в договорі положили,Щоб теслі і другі майстриЛатинські помогли троянам,Сим ланцям, голякам, прочанам,Достроїть новий городок;Щоб нарубать дали соснини,Кленків, дубків і берестини,На крокви годних осичок.

88 За сим тут началось гуляння,І чарочка пішла кругом;Розкази, сміхи, обнімання,Ділились дружно тютюном.Які пили, які трудилисьІ над убитими возились;В лісах же страшна стукотня.В коротке мировеє врем’яЛатинське і троянське плем’яБуло як близькая рідня.

89 Тепер би треба описатиЕвандра батьківську печальІ хлипання все розказати,І крик, і охання, і жаль.Та ба! не всякий так змудрує,Як сам Виргилій намалює,А я ж до жалю не мастак:Я сліз і охання боюсяІ сам ніколи не журюся;Нехай собі се піде так.

90 Як тілько світова зірницяНа небі зачала моргать,То все троянськая станицяВзялася мертвих зволікать.Еней з Трахоном роз’їзжає,К трудам дружину понуждає,Кладуть із мертвих тіл костри;Соломой їх обволікають,Олію з дьогтем поливаютьНа всякий зруб разів по три.

91 Потім солому підпалили,І плам’я трупи обняло,І вічну пам’ять заквилили,Аж сумно слухати було.Тут кость, і плоть, і жир шкварчали,Тут инчі смалець істочали,У инчих репався живіт;Смрад, чад і дим кругом носились,Жерці найбільше тут трудились,Ізконебє халтурний рід.

92 Други, товариші і кревні,Батьки, сини, куми, свати,На віки вічні незабвенні,А може, хто із суєти,В огонь шпурляли різну збрую,Одежу, обув дорогую,Шаблі, лядунки, келепи,Шапки, свитки, кульбаки, троки,Онучі, постоли, волокиШпурлялись, як на тік снопи.

93 Не тілько в полі так робилось,В Лавренті сумно тож було;Багацько трупа там палилось,Поспульство ж на чім світ ревло.Там батько сина-парубійкуОплаковав і кляв злодійкуВійну і ветхого царя;Тут дівка вельми убивалась,Що без вінця вдовой осталась,Утративши богатиря.

94 Жінки, порозпускавши коси,Розхристані і без свиток,Розтрьопані, простоволосиГаласовали на ввесь рот.По мертвих жалібно кричали,По грудях билися, стогнали,Латинів проклинали рід;Про Турна ж всі кричали сміло,Що за своє любовне ділоПогубить даром ввесь народ.

95 Дрансес на Турна тут доносить,Що Турн всім гибелям вина;Еней на бой його лиш просить,І так би й кончилась війна.Но і у Турна був сутяга,Брехун, юриста, крюк, підтяга,І діло Турна защищав;Та і Аматині пролазиПускали розниї розкази,Щоб Турн ні в чім не уважав.

96 Як ось од хана ДіомидаЛатинові прийшли посли,І із охлявшого їх видаНе видно, радість щоб несли.Латин вельможам з старшиноюВелить явитись пред собою,Що все і сталося якраз;Послів кликнули до громади,І, виполнивши всі обряди,Латин прорек такий приказ:

97 «Скажи, Венуле нежахливий,Всю хана Діомида річ,Здається, був ти не брехливий,Таким тебе зна наша Січ».«Підніжок твій я і підданець,Із слуг твоїх послідній ланець, —Сказав Венул, — не погнівись!Мужича правда єсть колюча,А панська на всі боки гнуча,І хан сказав так, не сумнись:

98 Не з мордою Латина битисьПротив троянських розбишак;Вам треба б перше придивитись,Який то єсть Еней козак!Під Троєю він дався знатиНам всім, як взявся ратоватиБогів домашніх і рідню.Він батька спас в злу саму пору,На плечах зніс на їду-гору,Сього не майте за бридню.

99 Против Енея не храбруйте,Для нас здається він святим;І так Латину розтолкуйте,Щоб лучше помирився з ним.Гай! гай! де діти єсть такії,Щоб кудрі батькови сідиїНайвище ставили всього?Не ворог я царю Латину,Но чту Анхизову дитинуІ не піду против його.

100 Прощайте, доміні латинці!Поклон мій вашому царю;Возьміть назад свої гостинці,Одправте їх к багатирюЕнею і просіть покою».Венул утерся тут рукоюІ річі сій зробив кінець.Збентежила ся річ Латина,Здавалось, близька зла година;На лисині трусивсь вінець.

101 Латин од думки схаменувся,Олимпським трохи помоливсь;Наморщивсь, сентябрьом надувсяІ смутно на вельмож дививсь.«А що? — сказав, — чи поживились?От з Діомидом ви носились,А він вам фигу показав;Заздалегідь було змовлятись,Як з пан-Енеєм управлятись,Поки лапок не розіклав.

102 Тепер не приберу більш глузду,Як тут сих поселить прочан;Землі шматок єсть не під нужду,То їм з угоддями оддам.Оддам нив’я і сінокоси,І риболовні тибрські коси,То буде нам Еней сусід;Коли ж не схоче він остаться,То все ж ізбавимся од бід.

103 А щоб з Енеєм лад зробити,Пошлю послів десятків п’ять;І мушу дари одрядити,Диковинки коли б достать:Павидла. сала, осятрини,Шалевий пояс і люстрини,Щоб к празнику пошив каптан,Сап’янці із Торжка новенькі,Мальованиї потибеньки.А нуте! як здається вам?»

104 Дрансес був дивний говорухаІ Турнові був враг лихий,Встає, ус гладить, в носі чуха,Дає одвіт царю такий:«Латине світлий, знаменитий,Твоїми мед устами пити!Всяк тягне в серці за тебе;Но одізватися не сміють,Сидять, мовчать, сопуть, потіютьІ всяк мізкує про себе.

105 Нехай же та личина люта,Що нас впровадила в війнуІ ганьбою до всіх надута,Походить більш на сатану!Що скілько болі причинила,Що скілько люду погубила,А в смутний час навтікача!Нехай лиш Турн, що верховодитьІ всіх панів за кирпи водить,З Енеєм порівня плеча.

106 Нехай оставить нас в свободі,Нехай царівні дасть покой;Нехай живе в своїй господі,А щоб в Латію ні ногой.А ти, Латине, всіх благійший,Придбав Енею дар смачнійший:Йому Лавинію оддай.Сим сватовством нам мир даруєшІ царства рани уратуєш;Дочці ж з Енеєм буде рай.

107 Тебе ж прошу я, пане Турне!Покинь к Лавинії любовІ проясни чоло нахмурне,Щади латинську нашу кров.Еней тебе лиш визиває,А нас, латинців, не займає,Іди з троянцем потягайсь!Коли ти храбрий не словами,Так докажи нам те ділами,Побить Енея постарайсь».

108 Од річі сей Турн роз’ярився,Як втопленик, посинів ввесь;Дрижали губи, сам дрочився,Зубами клацав, мовби пес,Сказав: «О, стара пустомеля!Яхидств і каверз всіх оселя!І ти тхором мене зовеш!І небилиці вимишляєш,Народ лукаво ввесь лякаєш,На мене ж чортзна-що плетеш.

109 Що буцім хочу я одтятиГоловку лисую твою;Та згинь! — не хочу покалятиЧесть багатирськую свою.А ти, Латине милостивий,Коли такий став полохливий,Що і за царством байдуже?Так лізьте ж до Енея раком,Плазуйте перед сим трояком,Він мир вам славний устриже.

110 Коли ж до мира я поміха,Коли Еней мене бажаІ смерть моя вам єсть потіха;Моя душа не єсть чужаОд храбрости і од надії,Іду, де ждуть мене злодії,Іду і б’юся з втікачем!Нехай хоть стане він Бовою,Не наляка мене собою,Поміряюсь з його плечем».

111 Коли в конгресі так тягались,Еней к Лавренту підступав;На штурм троянці шиковались,До бою всякий аж дрижав.Латин таку почув новинку,Злякавсь, пустив із рота слинку,І вся здригнула старшина.«От вам і мир», — сказав Турн лютийІ, не терявши ні минути,Пред військом опинивсь, як на!

112 Оп’ять настав гармидер, лихо;Народ, як черв, заворушивсь.То всі кричать, то шепчуть тихо,Хто лаявся, а хто моливсь.Оп’ять війна і різанина,Оп’ять біда гне в сук Латина,Сердешний каявсь од душі,Що тестем не зробивсь Енею,І послі б з мирною душеюЛигав потапці і книші.

113 Турн миттю нарядився в збрую,Летить, щоб потрошить троян;І роз’ярив дружину злуюПобить Енеєвих прочан.Прискочив перше до Камилли,Як огир добрий до кобили,І став їй зараз толковать:Куди їй з військом напирати;Мессап же мусить підкреплятиЦариці сей прокляту рать.

114 Розпорядивши, Турн, як треба,Махнув, засаду щоб зробить,На гору, що торкалась неба,І щоб фригійців окружить.Еней построїв тож отряди,Де всім назначив для осадиБез одступу на вал іти.Ідуть, зімкнувшись міцно, тісно,Ідуть, щоб побідить поспішноАбо щоб трупом полягти.

115 Троянці сильно наступалиІ тиснули своїх врагів,Не раз латинців проганялиДо самих городських валів.Латинці также оправлялисьІ од троянців одбивались,Один другого товк на прах;Тут їх чиновники тузились,Як півні за гребні возились;Товклись кулаччям по зубах.

116 Но як Арунт убив Камиллу,Тогді латинців жах напав;Утратили і дух, і силу,Побігли, хто куди попав.Троянці з біглими змітались,Над їх плечами забавлялисьІ задавали всі сто лих.Ворота в баштах запирали,Своїх ховатись не пускали,Бо напустили б і чужих.

117 Як вість така прийшла до ТурнаТо так мерзенно іскрививсь,Що твар зробилась нечепурнаІ косо, зашморгом дививсь.Потім ярує од досади,Виводить військо із засадаІ гору покида, і лісІ тілько що спустивсь в долину.То в тую ж самую годинуУздрів Енеєвих гульвіс.

118 Пізнав пан Турн пана Енея,А Турна тож Еней пізнав;Вспалали духом Асмодея,Один другого б розідрав;Не обійшлося б тут без бою,Коли б пан Феб од перепоюЗаранше в воду не залізІ не послав на землю ночі;Тут всіх до сна стулились очіІ всяк уклався горлоріз.

119 Турн, облизня в бою піймавши,Зубами з серця скреготав;Од дуру, що робить не знавши,Латину з злостию сказав:«Нехай злиденниї прочани,Задрипанці твої трояни,Нехай своїх держаться словІду з Енеєм поштурхаться,В моїх проступках оправдаться:Убить — і околіть готов.

120 Пошлю Енея до Плутона,Або і сам в ад копирсну;Уже мні жизнь і так солона!Оддай Енею навісну…»«Гай, гай! — Латин тут обізвався. —Чого ти так розлютовався?Що ж буде, як розсержусь я?Уже мені брехати стидно;А потаїть — богам обидно;Святая правда дорога!

121 Послухай же, судьби єсть воля,Щоб я дочки не оддававЗа земляка, а то зла доляНасяде, хто злама устав.Мене Амата ублагалаІ так боки натасовала,Що я Енею одказав.Тепер сам мусиш мірковати,Чи треба жить, чи умирати;А лучше, якби в ум ти взяв

122 І занедбав мою Лависю;Чи трохи в світі панночок?Ну, взяв би Муньку або Прісю,Шатнувсь то в сей, то в той куток:В Івашки, Мильці, Пушкарівку,І в Будища, і в Горбанівку,Тепер дівчат, хоть гать гати;Тепер на сей товар не скудно,І замужню украсть не трудно,Аби по норову найти».

123 На слово се прийшла АматаІ зараз в Турна і вп’ялась;Лобзала в губи стратилатаІ од плачу над тим тряслась.«Внапасть, — сказала, — не вдавайсяІ битися не поспішайся,Як луснеш ти, то згину я;Без тебе нас боги покинуть,Латинці і рутульці згинуть,І пропаде дочка моя».

124 Но Турн на се не уважає,І байдуже ні сльоз, ні слов;Гінця к Енею посилає,Щоб битись завтра був готов.Еней і сам трусивсь до бою,Щоб сильною своєй рукоюГоловку Турну одчесать.А щоб повірить Турна слову,Тож посила зробить умову,Як завтра виставляти рать.

125 На завтра, тілько що світалоУже народ заворушивсь;Все вешталося, все кишало,На бой дивитись всяк галивсь.Межовщики там розміряли,Кілочки в землю забивали,На знак, де військові стоять.Жреці молитви зачитали,Олимпським в жертву убивалиЦапів, баранів, поросят.

126 Тут військо стройними рядамиВ параді йшло, мовби на бой;В празничній збруї, з прапорами,Всяк ратник чванився собой.Обидві армії стоялиНа тих межах, що показали;Між ними був просторий плець;Народ за військом копошився,Всяк товпився, всяк ліз, тіснився,Побоїщу щоб зріть кінець.

127 Юнона, як богиня, знала,Що Турну прийдеться пропасть,Іще в мізку коверзовала,Щоб одвернуть таку напасть;Кликнула мавку вод Ютурну(Бо ся була сестриця Турну)І розказала їй свій страх;Веліла швидче умудриться,На всякі хитрости пуститься,Щоб брата не строщили в прах.

128 Як так на небі дві хитрили,Тут лагодились два на бой;Всі за свого богів молили,Щоб власною своєй рукойІзміг врага в яєшню зм’яти.Рутульці ж стали розмишляти,Що Турн їх може скиксовать;Уже заздалегідь смутився,Іще нічого, а скривився,Не лучше б бой сей перервать.

129 На сей то час Ютурна-мавкаВ рутульських подоспіла строй;І там вертілася як шавка,І всіх скуйовдила собой.Камерта вид на себе взявши,Тут всіх учила толковавши,Що сором Турна видавать;Стид всім стоять згорнувши руки,Як згине Турн терпіти муки,Дать шиї в кандали ковать.

130 Все військо сумно мурмотало,Сперва тихенько, послі в гласГукнули разом: «Все пропало!»Щоб розмир перервать в той час.Ютурна фиглі їм робила,Шпаками кібця затровила,І заєць вовка покусав.Такії чуда небуваліЛаврентці в добре толковали,Тулумній к битві підтруняв.

131 І перший стрелив на троянців,Гиллипенка на смерть убив;А сей був родом із аркадців,То земляків на гнів підвів.Отак оп’ять зірвали січу!Біжать один другому встрічу,Хто з шаблею, хто з палашем;Кричать, стріляють, б’ють, рубають,Лежать, втікають, доганяють;Все вмиг зробилось кулішем.

132 Еней, правдивий чолов’яга,Побачивши такий нелад,Що вража, зрадивши, ватагаПослать фригійців дума в ад,Кричить: «Чи ви осатаніли?Адже ми розмир утвердили!Ми з Турном поб’ємось одні».Но відкіль стрілка не взяласяІ спотиньга в стегно вп’ялася,І кров забризкала штани.

133 Еней од рани шкандибаєВ крові із строю в свій намет;Його Асканій проважає,Либонь і під руку ведеть.Уздрів се Турн, возвеселився,Розприндився і розхрабривсяІ на троянців полетів:То б’є, то пха або рубає,Із трупів бурти насипає,Хотьби варить на сто котлів.

134 І перших Філа, ТамарисаНа землю махом поваляв;Потім Хлорея, Себариса,Мовби комашок, потоптав;Дарету, Главку, ФерсилогуПоранив руки, шию, ногу;Навік каліками зробив.Побив багацько Турн заклятий,Не трохи потоптав зикратий,В крові так, мов в багні, бродив.

135 Коробилась душа Енея,Що Турн троянців так локшив;Стогнав жалчіше Прометея,Бо був од рани єлє жив.Япид, цилюрик лазаретний,Був знахур в порошках нешпетний,Лічить Енея приступав:По локті руки засукає,За пояс поли затикає,Очками кирпу осідлав.

136 І зараз приступивши к ділу,Він шпеник в рані розглядав;Прикладовав припарки к тілуІ шилом в рані колупав.І шевську смолу прикладає,Но все те трохи помагає;Япид сердешний чує жаль!Обценьками питавсь, кліщами,Крючками, щипцями, зубами,Щоб вирвать проклятущу сталь.

137 Венери серце засвербілоОд жалю, що Еней стогнав;Підтикавшись — ану за діло;І Купидончик не гуляв.Шатнулись, разних трав нарвали,Зцілющої води примчали,Гарлемпських капель піддали,І, все те вкупі сколотивши,Якісь слова наговоривши,Енею рану полили.

Перейти на страницу: