Читаем Енеїда полностью

Енеїда

138 Таке лікарство чудотворнеБоль рани зараз уняло,І стрілки копій це упорнеБез праці винятись дало.Еней наш знова ободрився,Пальонки кубком підкрепився,В пайматчину одігся бронь.Летить оп’ять врагів локшити,Летить троянців ободрити,Роздуть в них храбрости огонь.

139 За ним фригійські воєводи,Що тьху, навзаводи летять;А військо — в лотоках як водиРевуть, все дном наверх вертять.Еней лежачих не займає,Утікачів нізащо має,А Турна повстрічать бажа.Хитрить лукавая Ютурна,Яким би побитом їй ТурнаСпасти од смертного ножа.

140 На хитрости дівчата здатні,Коли їх серце защемить;І в ремеслі сім так понятні,Сам біс їх не перемудрить.Ютурна з облака злетіла,Зіпхнула братня машталіраІ стала коней поганять;Бо Турн ганяв тогді на возі,Зикратий же лежав в обозі,Не в силах бігать ні стоять.

141 Ютурна, кіньми управляя,Шаталась з Турном між полків,Як од хортів лиса виляя,Спасала Турна од врагів.То з ним наперед виїзжала,То вмиг в другий кінець скакала,То не туда, де був Еней.Сей бачить хитрость тут непевну,Трусливость Турнову нікчемну,Нап’явсь в погонь зо всіх гужей.

142 Пустивсь Еней слідити ТурнаІ дума з ока не спустить;Но мавка хитрая ЮтурнаІ тут найшлася кулю злить.К тому ж Мессап, забігши збоку,Зрадливо, зо всього наскоку,Пустив в Енея камінець;Но сей, по щастю, ухиливсяІ камінцем не повредився,З султана ж тілько збивсь кінець.

143 Еней, таку уздрівши зраду,Великим гнівом розпаливсь;Гукнув на всю свою громадуІ тихо Зевсу помоливсь.Всю рать свою вперед подвинувІ разом на врагів нахлинув,Велів всіх сікти та рубать.Пішли латинців потрошити;Рутульців шпиговать, кришитиТа ба! Як Турна б нам достать.

144 Тепер без сорома признаюсь,Що трудно битву описать;І як ні морщусь, ні стараюсь,Щоб гладко вірші шкандовать,Та бачу по моєму виду,Що скомпоную панихиду.Зроблю лиш розпис іменамУбитих воїнів на поліІ згинувших тут по неволіДля примхи їх князьків душам.

145 На сей баталиї пропали:Цетаг, Танаїс і Толон;Од рук Енеєвих лежалиПорізані: Онит, Сукрон.Троянців Гілла і АмікаЗіпхнула в пекло Турна піка…Та де всіх поіменно знать?Там вороги всі так змішались,Стіснились, що уже кусались,Руками ж нільзя і махать.

146 Як ось і сердобольна матиЕнею хукнула в кабак,Велів, щоб штурмом город брати,Рутульських перебить собак.Столичний же Лаврент достати,Латину з Турном перцю дати;Бо цар в будинках ні гу-гу.Еней на старших галасає,Мерщій до себе їх ззиваєІ мовить, ставши на бугру:

147 «Моєї мови не жахайтесь(Бо нею управля Зевес)І зараз з військом одправляйтесьБрать город, де паршивий пес,Латин зрадливий п’є сивуху,А ми б’ємось зо всього духу.Ідіть паліть, рубайте всіх;Громадська ратуш, зборні ізбиЩоб наперед всього ізслизли,Амату ж зав’яжіте в міх».

148 Сказав, і військо загриміло,Як громом, разним оружжям;Построїлось і полетілоПростесенько к градським стінам.Огні через стіну шпурляли,До стін драбини приставлялиІ хмари напустили стріл.Еней, на город руки знявши,Латина в зраді укорявши,Кричить: «Латин вина злих діл».

149 Якиї в городі остались,Злякались од такой біди,І голови їх збунтовались,Не знали утікать куди.Одні тряслись, другі потіли,Ворота одчинять хотіли,Щоб в город напустить троян.Другі Латина визивали,На вал полізти принуждали,Щоб сам спасав своїх мирян.

150 Амата, глянувши в віконце,Уздріла в городі пожар;Од диму, стріл затьмилось сонце;Напав Амату сильний жар.Не бачивши ж рутульців, Турна,Вся кров скипілася зашкурна,І вмиг царицю одур взяв.Здалося їй, що Турн убитий,Через неї стидом покритий,Навік з рутульцями пропав.

151 їй жизнь зробилася немила,І осоружився ввесь світ.Себе, олимпських кобенила;І видно ізо всіх приміт,Що глузд остатній потеряла;Бо царськеє обрання рвала,І в самій смутній сій порі,Очкур круг шиї обкрутивши,Кінець за жердку зачепивши,Повісилась на очкурі.

152 Амати смерть ся бусурманськаЯк до Лавинії дойшла,То крикнула «уви!» з-письменська,По хаті ґедзатись пішла.Одежу всю цвітну порвала,А чорну к цері прибирала,Мов галка нарядилась вмах;В маленьке зеркальце дивилась,Кривитись жалібно училасьІ мило хлипати в сльозах.

153 Такая розімчалась чуткаВ народі, в городі, в полках,Латин же, як старий плохутка,Устояв ледве на ногах.Тепер він берега пустивсяі так злиденно іскривився,Що став похожим на верзун.Амати смерть всіх сполошила,В тугу, в печаль всіх утопила,Од неї звомпив сам пан Турн.

154 Як тілько Турн освідомився,Що дав цариці смерть очкур,То так на всіх остервенився,Підстрелений мов дикий кнур.Біжить, кричить, маха рукамиІ грізними велить словамиЛатинцям і рутульцям бойЗ енеївцями перервати.Якраз противні супостати,Утихомирясь, стали в строй.

155 Еней од радости не стямивсь,Що Турн виходить битись з нимОскалив зуб, на всіх оглянувсьІ списом помахав своїм.Прямий, як сосна, величавий,Бувалий, здатний, тертий, жвавий,Такий, як був Нечеса-князь;На нього всі баньки п’ялили,І сами вороги хвалили,Його любив всяк — не боявсь.

156 Як тілько виступили к боюЗавзята пара ватажків,То, зглянувшися між собою,Зубами всякий заскрипів.Тут хвись! шабельки засвистіли,Цок-цок! — і іскри полетіли;Один другого полосять!Турн перший зацідив Енея,Що з плеч упала і керея,Еней був поточивсь назад.

157 І вмиг, прочумавшись, з наскокомЕней на Турна напустив,Оддячивши йому сто з оком,І вражу шаблю перебив.Яким же побитом спастися?Трохи не лучше уплестися?Без шаблі нільзя воювать.Так Турн зробив без дальней думки,Як кажуть підобравши клунки,Ану! Чим тьху навтіки драть.

158 Біжить пан Турн і репетує,І просить у своїх меча;Ніхто сердеги не ратуєОд рук троянська силача!Як ось іще перерядиласьСестриця і пред ним явиласьІ в руку сунула палаш;Оп’ять шабельки заблищали,Оп’ять панцирі забряжчали,Оп’ять пан Турн оправивсь наш.

159 Тут Зевс не втерпів, обізвався,Юноні з гнівом так сказав:«Чи ум од тебе одцурався?Чи хочеш, щоб тобі я давПо паністарій блискавками?Біда з злосливими бабами!Уже ж вістимо всім богам:Еней в Олимпі буде з намиЖивитись тими ж пирогами,Які кажу пекти я вам.

Перейти на страницу: