Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 2. 1857–1861

Пишу до тебе, брате Тарасе, з того хутора, де ти в мене на весіллі шаферовав, чи то, бак, бояриновав. Пані моя, недугуючи, оставалась од октября на Вкраїні, а я сам пробував на столиці. Тепер же вона, слава Богу, поправилась, і оце пускаємось із нею до Варшави і далі. Пишу ж до тебе от за чим. Колись ти мальовав «Живописну Україну», і нічого з того не вийшло; а хоть би й вийшла яка тобі користь грошова, то все ж би ти був послугач панський, а не людський; людям бо не було б ніякого діла до твоєї «Живописної України»: не змогли б люде за дорожнетою до неї докупитися. Тепер же сам бачиш, що панський вік кінчається, а людський починається; то саме година – помірковати, як би людям помогти духом угору піднятись. Отже, я тобі дам добру раду. Накидай ти пером дещо з нашої історії і попідписуй найкращі вірші з дум і з свого-таки компоновання. Сі твої рисунки ми виріжемо на дереві, одпечатаєм і розрисуєм фарбами трошки краще од лубочних картинок московських. Ціна буде їм по 2, чи по 4 шаги, а коли дуже дешево, то по 6 шагів, і будуть вони продаватись по всіх ярмарках, і будуть вони наліплюватись у кожній хаті замість московського плюгавства, і буде старе й мале на їх дивитись і оті підписи вичитувати, і розійдеться по Вкраїні наше «слово забуте, наше слово тихосумне, богобоязливе», і воскресить воно не одну душу, – і мала твоя праця станеться з часом причиною великого діла всесвітнього, – душа моя чує. Я й сам понарисовував би, і вийшло б воно не згірш од московщини, да в мене тії абриси не будуть такі характеристичні, як у тебе. Ти як не поведеш пером, то все воно закарлючиться по-художницьки. А треба, щоб дітвора, дивлячись на сі картинки, набиралась доброго смаку. Велике, велике виросте з того добро на Вкраїні, – далебі! Отже, брате, не гай часу і не одкладуй сеї праці ні на один день. Коли ж не чуєш до неї охоти, то пиши зараз до мене, що шкода; то я вже сам як-небудь нарисую тії кунштики, покинувши для сього всі свої писання і читання, бо се вельми благе і достойне діло! А продавать їх і розвозить по ярмаркам – знайдуться люде, про се не турбуйся. А що народ кинеться куповати, то що й казати! Чорт знає яке курзу-верзу купує, а то б не куповав такого добра! Бачу по «Граматці», до которої і чоловіки і баби квапляться, радіючи, що всяке слово так до душі й промовляє. Прощай! Пиши у Брюссель.

Твій П. К[уліш].

1858, февр[аля] 14. Хутір Мотроновка.

265. М. С. Щепкіна до Т. Г. Шевченка

Середина лютого 1858. Москва

Друже мій!

На первой неделе я писал к тебе и г. Брылкину, которого благодарил за тулуп, а в твоем письме немного поворчал, что делать? Старость безо ворчанья не существует. Теперь получил твое письмо и приложенное при нем письмо Щербины: я тотчас написал к нему и приложил репертуар Пиуновой. Сказал все, что нужно, а главное, что ей ехать на неопределенную сумму немного неловко и просил о скорейшем ответе уже на мое имя, потому что я сказал, что ее и тебя жду в Москву. На все, смотрите ради Бога, осторожнее решайтесь: я об г. Щербине слышал, что его слово не закон и что собственные выгоды не остановят его изменить ему; что же касается до совета, какой я могу дать, как Пиуновой ехать – одной или с семейством: то я этот вопрос отношу к поэтическому настроению твоей восторженной головы. Какой я могу дать совет, когда я совершенно не знаю ее семейственных отношений; и этого никто решить не может, как само семейство, если и ошибется, то жаловаться не на кого. Мой совет один и тот же, без верного обеспечения не решаться. Но вспомните, что это только совет, а как человек и я могу ошибиться; не знаю, застанет ли мое письмо тебя, и боюсь, что я не знаю точного дня твоего выезда в Москву: я в последнем письме писал, чтобы ты дня за три до своего выезда известил меня, какого числа выедешь и как, с почтой или иначе, дабы в Никольском было все готово и чтобы я знал, когда на станцию выслать и самому уже там [быть]. Передай мои душевные поклоны г. Дороховой, семейству Брылкиных и всем, кто меня помнит.

Целую тебя и остаюсь

твой М. Щепкин.

266. Т. Г. Шевченка до С. Т. АКСАКОВА

16 лютого 1858. Нижній Новгород

Чтимый и многоуважаемый

Сергей Тимофеевич!