Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 2. 1857–1861

Желаю и я Вам всего лучшего и прошу Вас не забывать нас; я очень жалею, что не видела Вас больше, но надеюсь увидеть Вас на будущее лето, желаю Вам от всей души здоровья и успеха в Ваших занятиях.

Преданная Вам

Маруся.

350. Т. Г. Шевченка до М. О. і М. В. Максимовичів

9 жовтня 1859. С.-Петербург

1859.

9 октября

Мої любії, мої единые друзі, чи ви ще й досі, на Михайловій горі гуляючи, дивитесь на задніпрянські гори? Благо вам, мої единые друзі! Я вже другий місяць як гнию в петербургскому болоті та тілько сьогодня урвав швидкий час, щоб написать вам хоч тілько те, що я живий і здоровий. До 16 августа я піджидав вас у Києві, а потім як чкурнув, то через тиждень і дома опинився. А тепер сижу собі, работаю та згадую собачого сина черкаського ісправника Табашникова. Та іноді мошнянських панночок. Щоб женихи снилися!

На те літо, як Бог поможе, побачимось, то розкажу вам дрібненько все, що, робили з мене в Києві, а тепер ніколи.

Пишіть до мене, як буде ласка, так: В С. Петербург. В Большой Морской, в доме графа Уварова. Михайлу Матвеевичу Лазаревскому.

Бувайте здорові та веселі, поклоніться низенько од мене старим Деркачам та задніпрянським горам.

Не забувайте щирого вашого друга Т. Шевченка.

351. Т. Г. Шевченка до І. М. Сошенка

9 жовтня 1859. С.-Петербург

1859.

9 октября.

Посилаю тобі, мій искренний друже, дещо моєї нікчемної роботи. А любій панночці Ганнусі, замість мазурок Шопена, наші пісні. Нехай грає та виспівує, та не радиться з панною Валентиною, вона її доброму не научить.

Напиши мені свій адрес і напиши, як зовуть пана і пані Красковських і як зовуть Чалого і Чалиху. Андрієвському сам занеси рисунок і гарненько поклонись йому од мене.

Не забувай искреннего твого друга Т. Шевченка.

Адрес:

В С. Петербург. В Большой Морской,

в доме графа Уварова. Его высокоблагородию

Михайлу Матвеевичу

352. Т. Г. Шевченка до Н. В. Тарновської

22 жовтня 1859. С.-Петербург

Кумасю, серце моє!

Увечері я буду у Карташевських. Ще на тім тижні обіцяно. Як матиму час, то прийду обідать, і поговоримо. А поки що прийміть, моє серденько, моя єдиная кумасю! оцей нікчемний рисунок на згадування 8 октября 1859 року.

Оставайтеся здорові.

І кум, і друг, і брат

ваш щирий

Т. Шевченко.

22 октября

1859.

353. Ф. Г. Лебединцева до Т. Г. Шевченка

22 жовтня 1859. Київ

22 октября 1859 года.

Тарас Григорович!

Нехай Вам Бог дає здоров’я, нехай віка прибавить! Спасибі Вам, що я побачив Вас і побалакав з Вами хоть трошки. А про те жалкую і досі, що не довелось мені ще раз побачиться з Вами. Прибігав я до Вас разів зо три та й ще раз довідався, як уже зовсім зібрався в дорогу – коли ж Вам ніколи, здається, й просвітку не давали, – засмикали, як жиди того пана, що до склепу закликають. Нехай буде, як сталось, а тим часом от що: чи отдали Вам мою казань, що читав я перед Вами? Не повинна, здається, пропасти, а втім, хто його зна, бо й сам я не відаю, кому її оддав. Вже останній раз прибіг я до Вас, та не застав не тільки Вас, але й Гудовських. От і вийшов я на улицю, коли дивлюсь, – сидить на стовпчику якийсь льокай. «Чий ти?» – питаю його. – «Гудовських», – каже. – «Де ж пани твої»?» – «Не знаю». – «А Тарас Григорович?» – «В гімназії». – «Будь же ласкав, – кажу йому, – оддай осю бумагу Тарасу Григоровичу, як вернеться він додому!» – Та й оддав йому ту казань. Отак було, а втім, хто його зна, може й справді казна-кому оддав. Скажіть же, будьте ласкаві, чи вона у Вас, та казань, і що Ви думаєте з нею зробить? Може, читали кому, так що люди кажуть? Мабуть, кепкують, глузують: «Це, – скаже інший, – не проповідь, а «рассказ, описание». Нехай собі що хотять кажуть, а я хоч тричі присягну, що так треба писать. Годів з п’ять я думав об сьому ділі, та й видумав, бачте, таке, що аж ченці здивувались. Нехай їх, ченців тих, діла судять.