Читаем Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 2. 1857–1861 полностью

Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 2. 1857–1861

Галина Володимирівна Карпінчук , Сергій Анастасійович Гальченко

Эх, кабы на сердце горе не лежало,Да кабы поменьше думы в голове —На твое бы слово – слово я сказала,За твои я песни – спела бы тебе!Было время так же звонко я певала, —Смолоду легко мне, весело жилось, —Да куда-то с долей песня запропалаИ мое веселье с ними унеслось.Так от сумрачной, безмолвнойТы не жди ни песни стройной,Ни горячих слов живых, —Только верь: где я ни буду,Сердцем я не позабудуНи песней, ни слов твоих.

Если бы Вы видели радость, какую сделала присланная Вами мне книга, Вы утешились бы моею радостью, как своим добрым делом.

Живите счастливо, наш дорогой Соловушко, и не взыщите, что старая ворона так нескладно прокаркала Вам свое спасибо.

Анна Мордовцева.

Саратов, 1860, 5-е марта.

Прошу принять и мой сердечный привет, многоуважаемый Тарас Григорьевич.

Д. Мордовцев.

380. Я. Г. Кухаренка до Т. Г. Шевченка

8 березня 1860. Катеринодар

Спасибі тобі, брате, курінний товаришу Тарасе Григоровичу, за пам’ятку, що згадав мене, прислав нових «Гайдамак»! Шкода, що не отдрюковав ти за одним разом «Пустки», «Криниці» і прочого, тобою мені присланого з того окаянного Петровського. А може, в тебе думка, назбиравши ще дечого, та тиснути ще раз! Нехай Бог помага на добре діло!.. Що пак Ваша «Хата», що замишляв пан Куліш? Де він тепер обрітається; може, поїхав до пранців за козиною борідкою, щоб ми його не пізнали?

Із поличчя твого, що в «Гайдамаках», видно, що ти погладшав трохи в Пітері. Дай Боже, щоб ти був здоров, і не забував довіку кохаючого тебе

Якова Кухаренка.

8 марта 1860,

Екатеринодар.

P. S. Моя стара з синами кланяється тобі низько.

381. В. М. Білозерського до Т. Г. Шевченка

16 березня 1860. С.-Петербург

Поспішаю до Вас, дорогий нам Кобзарю, Тарасе Григоровичу, з вісткою: сьогодні ранком, в 1/2 4-й годині, дав нам Бог сина. Маємо надію, що Ви не одмовитесь з нами покуматься[7]; – благословіть же малого козака на виріст і на розум і накажіть матері його співать отакого котка (чи знаєте?):

Понад морем, ДунаємВітер явор хитає;Мати сина питає:– Ой сину мій, Іване,Дитя моє кохане!А чи тебе оженить,Чи у військо урядить?..Як я тебе родила,Тяжко-важко нудила;Як я тебе колихала,Усю ніченьку не спала;Як я тебе зростила,Сама себе звеселила;Як я тебе оженю,Всю родину звеселю;Як я тебе в військо дам, —Собі жалю я завдам!– Мати ж моя рідная,Порадонько вірная!Ісправ мені три труби,Да й усі три мідяні,А четвертую трубуІсправ мені золоту!Ув одну трубу заграю,Як коника сідлаю;А в другую заграю —На коника сідаю;А в третюю заграю —З твого двору з’їжджаю,А в четверту затрублю,Серед війська стоячиІ шабельку держучи,Щоб зачула матусяДо утрені ідучи.– Ой сину ж мій, Іване,Дитя моє кохане!Ой коли б же я зозуля,Я б до тебе полинула!– Якби, мати, я сокіл,Я б до тебе прилетів!– Рости-ж, синку, в забаву,Козачеству на славу,Вороженькам в розправу!

Правда, що Ви мені подякуєте, що я Вам нагадав такого чудесного котка?

Чи не зайшли би Ви сьогодні увечері до мене: єсть дещо Вам показать і запитать Вашої ради. Всі отсі дні не ладилось, щоб до Вас зайти. В суботу Ви не заглянули ні до мене, ні до куми, а вчора знов я не був у Варвари Яківни.

Ваш довіку Василь Б[ілозерський].

16 марта 1860,

ранній ранок.