Фантастичні оповідання польських авторів про святого Миколая, Діда Мороза і...

Те, що сталося далі, безсумнівно, не личить ні магам, ні монархам, і, звичайно, не личить магам, які до того ж були монархами. Пастуха штурхали, били, кулаками, топтали і навіть катали всякими способами, але, крім диких вересків, хрипів і лайок, нічого з нього не видушили. Погрози Баал Тхас-Ара, який мав намір поговорити з нещасним по-старому, не змогли здійснитися, оскільки виявилося, що три царі мали лише один ніж і не дуже вміли ним користуватися. Звиклі чаклувати й віддавати накази, монархи ставали напрочуд безпорадними, коли доводилося самим виконувати роботу катів. Їхні незграбні спроби закінчилися тим, що з пастуха обдерли одяг, і він тремтів від холоду. З анонсованих професійних тортур мало що вийшло. Так, вони кололи бідолашного то тут, то там і порізали йому шкіру в кількох місцях, але всі троє виявляли велику небайдужість щодо методів заподіяння болю та вимагання зізнань. Доказом цього був той факт, що нікому навіть не спадало на думку, наприклад, виколоти пастуху око. Царі стали жертвою власних звичаїв – криваву й жорстоку роботу зазвичай віддавали в руки добре оплачуваних спеціалістів (а чи сьогодні інакше?).

Найменш активним був Касфір і тому він першим помітив, що пастух перестав рухатися. Це сталося приблизно в той час, коли Баал Тхас-Ар запхав свій мішок у рот бідолахи, кричачи: "Або говори, або давись!".

Пастух задихнувся.

Довго й квітчасто проклинали три монархи: пастуха, невідому дитину, Ірода, один одного і неприязну долю. Тоді вони хотіли почати стеження самостійно, але темрява та дедалі сильніший холодний вітер їх швидко протверезили. Більше того, ніхто з них не брав із собою трут, кремінь, смолоскипи, ліхтарі — словом, усе, чим можна було б освітити темряву, яка згущалася. Це трапляється, коли можновладці надто покладаються на свої фокуси (а сьогодні чи не інакше?).

У похмурому настрої вони сіли на своїх верблюдів і пішли слідом за ними назад. Почав падати дрібний сніг. Сніжинки сідали на тілі пастуха, але не танули.

На вершині найближчого пагорба Касфір сказав вголос те, про що думали усі:

- Яка ганьба… — він похитав головою. - Який сором. Три найбільші володарі світу, і їх перехитрив якийсь селянин!

- Це ще не кінець, — люто засперечався Баал Тхас-Ар. — Ми пошлемо за родиною найкращих убивць. Це ж просто дитина теслі та якоїсь бідної дівки. Вони нікуди не сховаються. Ми запропонуємо золото. Багато золота. Нарешті хтось їх видасть, якщо не зараз, то наступного року. Або через десять років.

- Може, через тридцять? — глузував Мельгхіор. – А що б це, власне, змінило? Влада покинула нас. Пророцтво збулося. Зміна прийшла.

- Якщо ми вб’ємо дитину, все обернеться по-старому, — сказав Баал Тхас-Ар.

- Ти справді в це віриш? — запитав Мельгхіор.

Баал Тхас-Ар замовк. Він поклявся собі, що навіть якщо інші будуть думати інакше, він не здасться. Навіть якби це тривало тридцять і три роки.

- Ну, — зітхнув через деякий час Мельгхіор, — здається, тепер ми просто царі.

- А магія? – відчаювався Касфір. - А мої джини?!

- Пророки мали рацію. З сьогоднішнього дня більше ніякого чаклунства. Народився хтось могутніший, — сказав Мельгхіор.

Тільки тоді всі царі (а тепер вже колишні волхви) відкрито зізналися один одному, що з першої миті, коли вони побачили зірку, вони таємно випробували різні заклинання. Звичайно, жодному з них це не вдалося. Без сумніву, пророки мали рацію, коли попереджали їх про настання нових часів. Зрештою, саме тому вони взялися за свою небезпечну місію: не допустити народження.

- Летючий килим! - Касфір зітхнув. - Заклинання омолодження! Любовне!

- То що ми скажемо історикам? — зауважив Мельгхіор. — Не так повинні закінчуватися мандри царів.

Тож вони почали радитися (на диво, в унісон), і їм не знадобилося багато часу, щоб знайти єдине хороше рішення. І я думаю, ви знаєте, яке, а якщо ні... ну, ваша втрата.

- Що саме залишилося в снігу? - зацікавився Баал Тхас-Ар. — У згортках біля тіла пастуха?

- Ящик ладану, ящик мирри, ящик золота, — перерахував Касфір.

- Царські подарунки, — задумливо сказав Баал Тхас-Ар. — І так і треба буде описати. Приїхали, поклонились, подарунки лишили, зі стайні вогник світив, чи що там пастух казав.

- А мертвий пастух? - Касфір був стурбований.

- Мертві нікого не зраджують. Історія має значення. Символи легко запам’ятати, — відповів Баал Тхас-Ар. — До того ж хтозна, як літописці перекрутять.

З цим мусили погодитися всі. Кожен із них мав при дворі своїх істориків і добре знав їхню надійність. Чи могли вони взагалі бути впевнені, під якими іменами увійдуть в історію (бо в цьому не сумнівалися)? У будь-якому разі... сьогодні все інакше?



Вони їхали крізь холодну ніч, але жодному з них більше не хотілося сперечатися. Уми царів тепер були сповнені турбот. Адже вони повернулися додому правити, до лжерадників, нестерпних придворних, зарозумілих генералів і хитрих наложниць. Знову довелося хвилюватися за долю кордонів, скарбниць, палаців і докучливих підданих. Вони більше не могли розраховувати на допомогу магії. Тож яке майбутнє їх чекало?