Фантастичні оповідання польських авторів про святого Миколая, Діда Мороза і...

Дві хвилини на восьму. Фріцек підтягнув вище другу ковдру і глянув на ліжко, що стояло поруч. Feldfebel ще спав. Кожух, яким прикрився командир, піднімався і опускався в рівному ритмі. Хлопцеві вже не хотілося лежати в ліжку, але в будиночку було так холодно, що перспектива відкинути кілька ковдр, щоб у кальсонах і натільній сорочці добігти до крижаного мундира, здавалась настільки непристойною, що він вирішив почекати, поки Шлієбекс встане і накаже розпалити грубку. . Коли очі вже звикли до темряви, Фріц побачив ялинку, яку ще вчора вони поставили в кутку кімнати і прикрасили фігурками, вирізаними з кольорового паперу, ланцюжком з фольги? в яку мама загорнула прислані на свята баранячі ковбаски і корейку.

Ну так – свята! Сьогодні Святвечір. Тому він все ще валяється в ліжку, замість того, щоб уже час бути на ногах. Проте, згадавши Святвечір, Фріцек засумував. Перше Різдво без рідних. Без молодшого братика, сестри, без діда і бабки, не побачить він і уйка[33] Рудольфа, який мешкає в Берліні, і який завжди привозив своєму хрещеникові чудові подарунки.

Ще рік тому він і думати не думав про армію, коли сидів із рідними за вечерею. Конопетка, вігілійна капуста, маківки та мочка[34], яку терпіти не міг. Потім подарунки, уєк Рудольф привіз йому духову рушницю, "люфтбіксу", як називають цю зброю-іграшку в Сілезії. Мама злилася, адже йшла війна, мало того, що серйозніші речі, то ще й рушниця під ялинку – це поганий знак – а що станеться, якщо її від армії не відмажуть? Фріцеку на всі ці бабські печалі було начхати, і перед пастеркою[35] вони в таємниці вирушили з уйком і батьком постріляти з вікна у видимий при тьмяному світлі ліхтаря пеньок.

А сьогодні духова рушниця лежить собі спокійненько, загорнута в промаслену ганчірку на шранці[36] в батьківській спальні. Фріцек заборонив молодшому братові торкатися її, хіба що з батьком. Коли самого Фріцека мобілізували, мама сходила з ума і побачивши все, що асоціювалося у неї з армією, починала хлюпати носом. Батько сховав навіть свої армійські штани та куртку, які він одягав, спускаючись у невелику майстерню у підвалі.

Як же це все було давно! Фріцу здавалося, ніби він живе у цьому будиночку з самого початку часів. Фельдфебель Шлієбекс ніяк не давав забути, як Фріцеку пощастило. "Слухай, Мушоле, я своє відслужив чотири роки в окопах першої війни". Шлієбекс не міг правильно вимовити прізвище "Мусел", втім, у Soldbuche[37] у хлопця було записано "Musscholl". Починаючи свою тираду, яку Фріцек знав на пам'ять, унтер-офіцер тицяв пальцем у залізний Хрест, що висів біля лівої кишені мундира, отриманий ним за якийсь геройський вчинок під час окопної війни. Це ж яка тобі везуха. Ровесники твої дохнуть як мухи в Росії, а ти сидиш собі тут, як у Бога за пазухою. Тепло, їжа є, ніхто в тебе не стріляє. Мушол, ти обісрався б так, що гівно тільки в чоботях залишилося б", - бубонів Шлієбекс. І він мав рацію. Коли Фріцека призвали, мати заходилася від плачу. Нічого дивовижного - молодих силезців, як правило, посилали на східний фронт. З класу Фріцека трьох уже не було в живих, один числився серед зниклих безвісти, шестеро билося у степах України, у Центральній Росії та під Ленінградом. Але у Фріцека був хрещений. Щойно хлопцеві надійшов мобілізаційний припис, батько надіслав братові телеграму. Уек приїхав за кілька днів, зачинився з батьком у кухні, і вони довго розмовляли. Призовник із матерію підслуховували під дверима, але брати розмовляли дуже тихо. Рудольф мав у НСДАП[38] певну вагу, працював у міністерстві. На ранок мати вже помітно заспокоїлася.

Тільки коли Фріц приїхав додому після першого навчання, мама проговорилася, що все влаштовано - він вирушає до Норвегії. У навчальному таборі хлопець трохи зіткнувся з армією і не міг заспокоїтись – так хотілося битися! Він мріяв перевестися до танкістів, сам бачив себе хоробрим командиром з Лицарським Хрестом на грудях. Тим часом у Норвегії він не отримає навіть бойової нашивки. Адже там нічого не відбувається! У цьому він звинувачував рідних. Через них він не стане героєм. Але тут у відпустку зі східного фронту приїхала пара хлопців із його класу. Карлік, наш красень, спортсмен і сміливець Карлік[39]... Зустрілися вони біля костелу. У Карлика на мундирі була прикріплена орденська стрічка, тільки Фріц на неї не дивився. Натомість він дивився на покалічене обличчя шкільного товариша, на якого свого часу поглядало не одне дівчисько - зараз у Карлика не було носа, а все обличчя було вкрите шрами від обморожень. Алоїз, з яким вони сиділи за однією партою, не сказав Фріцеку ні слова. Вони стояли перед входом до церкви. Лойзік схопив дружка за ґудзик мундира, похитав головою і пішов. Алоіз, найвірніший приятель, з яким колись ділився будь-якими таємницями! З того часу Фріц уже без смутку думав про своє призначення на службу.