Феномен Фенікса

І це при тому, що першим червоне зміщення галактик виявив його співвітчизник і колега Весто Мелфін Слайфер… Доля — чи випадок, — послали йому можливість стати видатним, але він — таке в науці буває — не зумів ним належно скористатися — слава дістанеться Хабблу і його іменем буде названо закон, який би міг носити ім’я Слайфера. Але — не поталанило Слайферу до кінця. Чи він не виявив достатньо тямущої скрупульозності, сказавши «а», не сказав «б». Чи винахідливості й прозорливості, коли залишалося зробити лише один, останній крок до визнання. А може йому Бог не дав того, що надав Едвіну Хабблу — хто тепер достеменно скаже. Та й чи варто. Ми нині знаємо Закон Хаббла і цим все сказано.

Ще одним переконливим доказом теорії Великого Вибуху стало припущення фізика Георгія Гамова, зроблене у 1940 році.

Суть його ось у чому.

Георгій Гамов був переконаний, що Великий Вибух мав породити потужне випромінювання, що його залишки, охолоджені в результаті розширення Всесвіту, можуть все ще існувати. Ба, існують.

І ось у 1964 році фізики Арно Пенціас та Роберт Вілсон, скануючи небо з допомогою радіоантени, виявили слабке, але рівномірне потріскування. Спершу вони було сприйняли його за радіоперешкоди, а згодом переконалися, що це слабкий «шелест» випромінювання, яке залишилося після Великого Вибуху. Це було однорідне мікрохвильове випромінювання, що пронизувало весь космічний простір (його ще назвали реліктовим випромінюванням). Його температура виявилася точно такою, яка і повинна бути за підрахунками вчених — якщо охолодження відбувалося рівномірно з часу Великого Вибуху. За своє відкриття астрономи А. Пенціас та Р. Вілсон у 1978 році отримали Нобелівську премію по фізиці.

Отже, ми живемо у Всесвіті, який постійно розширюється. Чи — розлітається. (За загальною теорією відносності Ейнштейна самі галактики не рухаються, розширюється тканина простору, у якому вони знаходяться). За законом Хаббла галактика, яка знаходиться на відстані 100 мільйонів світлових років від Землі, віддаляється від нас із швидкістю 2100 км/с.

Отож (повернемось ще раз до нашої головної теми), 12-14 мільярдів років тому відбувся Великий Вибух — народився Всесвіт. (Вперше народився чи вже вкотре, в… надцятий раз — це вже інше питання).

Ще раз згадаймо: на першому етапі була космічна протокрапля (точка), що складалася з фотонів, протонів, електронів і нейтрино. Вона була стиснена до неймовірно— дивовижно— страхітливого стану щільності — тоді радіус Всесвіту, сьогодні безмежного, — був усього лише 10-12 сантиметра. Тобто завбільшки з радіус електрона — найменшої частинки хімічного елемента званого атомом. За таких щільностей і лінійних розмірів сьогоднішні поняття і закони фізики (принаймні, відомі нам), як і теорія відносності, повністю непридатні.

Через 0,01 секунди температура краплі складала приблизно тисячу мільярдів градусів. Ні на Землі, ні на Сонці такої температури і уявити не можна. Через 30 секунд температура знизилася до кількох мільярдів градусів і почалося утворення гелію.

І лише через мільярд років (для Всесвіту вік немовляти) гарячий світ став холонути. З’явилися пилові хмари, повні органіки. Якась частина їх почала стискуватися і як наслідок, з’явилися зорі, планети, галактики…

Гігантські зоряні системи, до яких входять зірки, зоряні скупчення і газові туманності, розсіяний газ, пил — це галактики. І, можливо, щось ще досі невідоме астрономам (як, наприклад, існування невідомої речовини, що її вперше припустив швейцарський астроном Фріц Цвіккі в 30— х роках XX ст.) — все це Галактики[6].

Скільки галактик у Всесвіті? Хто вам скаже точно. А втім, астрономи оцінюють їхню кількість в 100 мільярдів — стільки об’єднаних в скупчення галактик найрізноманітніших форм і розмірів існує в космосі. Хоча… Один з відомих астрономів С. Маран вважає, що «нині сучасна апаратура дозволяє зробити наступну оцінку: в оглядовому Всесвіті існує 150 мільярдів галактик». Правда, він далі обережно додає: «Хоч їх ніхто і не рахував». Отакої! Якщо ніхто не рахував, то як же відомо, що їх 100 чи 150 мільярдів? А все тому, що «питання про кількість галактик впирається в можливості телескопів» — гм-гм…

Кожна велика галактика має у своєму «господарстві» тисячі тисяч зоряних скупчень і від мільярдів до трильйонів окремих зірок, що утримуються разом силами гравітації.

Форми і розміри галактик — найрізноманітніші. У 1920-х роках минулого століття Едвін Хаббл поділив їх на чотири основні групи: еліптичні (у формі еліпса), спіральні, пересічні спіральні, або лінійно— спіральні і неправильні. А ще ж Всесвіт має в наявності галактики лінзоподібні, карликові (взагалі, карликові еліптичні галактики є найпоширенішим типом галактик у Всесвіті), чи, приміром, низької поверхневої яскравості. А ще ж є — напевне ж є! — невідомі нам галактики (Всесвіт безмежний), ті, до яких ніякі телескопи (принаймні, земних астрономів) не в змозі «заглянути».